Інтроверсія — екстраверсія

Інтроверсія — екстраверсія — дихотомічні поняття в теорії особистості, які запропонував психіатр і психотерапевт Карл Густав Юнг у 1921 році у своїй праці «Психологічні типи», щоб описати ставлення людей відповідно до їх тенденцій звертати увагу на зовнішні об'єкти або їх власний внутрішній світ. Загалом, описують тиху людину та людину говірливу.

Ці типи режиму є компенсаторними стосовно несвідомої психіки. Тобто, людина, яка має свідому орієнтацію екстраверт, в його несвідомому буде інтроверт, і навпаки. Юнг всіляко підкреслював протилежність людських нахилів. На нього справила таке враження активність особистісних суперечок, що він постулював як незмінний закон: наявність якої-небудь однієї тенденції зазвичай вказує на присутність їй протилежної.^[1]

За словами швейцарського психіатра:

«Дві особи бачать один і той же об'єкт, але вони бачать його не так, щоб обидві, отримані від цього картини, були абсолютно ідентичні. Крім різної гостроти органів почуттів і особистого порівняння часто бувають глибокі відмінності в роді і розмірі психічної асиміляції перцепційованого образу»

Пізніше американки Ізабель Маєрс і Кетрін Бріггс копіювали ці концепції, розроблені Юнгом, в тест MBTI особистості. Це дві основоположні риси особистості в психології.

Екстраверти

Екстраверти — це тип особистості (або поведінки), характеристика людей, котрі орієнтовані у своїх проявах на отримання відносно потужних та активних стимуляцій від зовнішнього світу, та, у деякому сенсі, наближення себе до оточення.

Для екстравертів характерна поведінка, при якій людина прагне до:

• спілкування з людьми,
• уваги з боку оточення,
• участі у публічних виступах,
• участі в багатолюдних заходах і вечірках тощо.

Екстраверти отримують ясні стимули до існування від зовнішнього світу — від дій, людей, місць та речей. Тривалі періоди бездіяльності, внутрішнього споглядання, самотності або спілкування з однією людиною зазвичай позбавляють їх відчуття сенсу життя. Однак, навіть екстравертам необхідно чергувати періоди гарячкової активності з деяким відпочинком. Екстраверти можуть багато чого емоційного та чуттєвого запропонувати нашому суспільству: вони легко самовиражаються, більше сконцентровані на результатах, воліють перебувати в натовпі та діяти.

Екстраверт може бути чудовим тамадою, організатором (часто на громадських засадах), урядовцем, керівником, артистом чи конферансьє.

Інтроверти

Інтроверти — тип особистості (або поведінки), характеристика людей, котрі орієнтовані «всередину» або «на» себе. Інтровертність — зовсім не те, що сором'язливість або відчуженість, це не патологія. Крім того, цю властивість особистості не можна змінити, навіть якщо вони дуже сильно захочуть. Для інтровертів характерна поведінка, більш пов'язана з комфортною самотністю, внутрішніми роздумами й переживаннями, творчістю ,"зарядження" від самотності або спостереженням за процесом. У типології Леонгарда, екстраверт — особистість безвільна, піддавана впливу з боку, в той час, як інтроверт — навпаки, особистість вольова. Інтроверти стримані, педантичні, часто пунктуальні, часом небагатослівні (не слід плутати із Аутизмом). Це категорія людей, які перш ніж сказати, багато що ретельно обдумують, і тільки потім, можливо, вирішують вербалізувати інформацію. Завдяки своїй вдумливості, розважливості й спокою інтроверти полюбляють вдаватися в суть речей.

Найважливіша характерна риса інтровертів полягає в джерелі енергії: інтроверти черпають енергію зі свого внутрішнього світу^[2]ідей, емоцій і вражень. Часто вони консервують енергію та полюбляють усамітнення. Зовнішній соціальний світ у сучасних інтровертів швидко викликає у них неприємні відчуття. Це може виявлятися в нервовості або, навпаки, в апатії. У будь-якому випадку їм необхідно обмежувати соціальні контакти, щоб не опинитися повністю спустошеними. Проте інтровертові потрібно доповнити час, проведений на самоті, часом, коли вони виходять у зовнішній світ, інакше вони можуть втратити відчуття перспективи й взаємозв'язок з іншими людьми. Інтроверти, котрі здатні врівноважувати свої енергетичні потреби, часто володіють стійкістю і завзятістю, можуть дивитися на речі незалежно, глибоко зосереджуватися і дуже часто творчо продуктивно працювати.

Інтроверти подібні до електричної батареї з підзарядкою. Їм необхідно періодично зупинятися, переставати витрачати енергію на активний соціум і відпочивати, щоб зарядитися знову. Саме можливість зарядитися і забезпечує інтроверту менш збудливі обставини. У ній вони відновлюють енергію. Нерідкі випадки, коли інтроверти через соціальне несприйняття переступають через себе і надягають «маску», стаючи веселою, товариською людиною, але як тільки у нього з'являється можливість відпочити від своєї ролі, і зануритися у свої думки, інтроверт стає таким, яким він є — орієнтованим на свій внутрішній світ та часто поглиблену роботу з інформацією. Типовий інтроверт спокійний, віддалений від усіх, крім близьких людей, планує свої дії завчасно, любить порядок у всьому і тримає свої почуття під суворим контролем. Якщо екстраверту для комфорту необхідна присутність інших людей, то інтроверту комфортно працювати й на самоті.

Інтроверт може бути чудовим ученим, психологом, дослідником або письменником.

Амбіверти

Тип особистості, середній між інтровертом та екстравертом.

Докладніше: Амбіверт

Еволюція концепцій

Вперше термін з'являється в роботі Карла Юнга 1921 «Психологічні типи». У цій праці стверджується, що екстраверсія проявляється в спрямованості лібідо людини на зовнішній світ, у тому, що екстраверт віддає перевагу соціальним та практичним аспектам життя без занурення у світ уяви та роздумів. Інтроверт, навпаки, віддає перевагу роздумам і уяві в операціях з реальними зовнішніми об'єктами.

З часом Юнг істотно переглянув погляди на екстраверсію-інтроверсію. По-перше, він виділив ряд самостійних факторів (психологічних функцій), які він раніше включав до складу екстраверсії-інтроверсії: мислення, почуття (переживання), відчуття, інтуїція. По-друге, починаючи зі своєї програмної роботи «Психологічні типи» (1921) він не говорив про екстравертів та інтровертів, а про домінанту функцію екстраверсії або інтроверсії. Тобто він писав, що в психіці індивіда, людини може домінувати одна з функцій — екстраверсійне або інтроверсійне мислення, почуття, відчуття, інтуїція, при цьому в психіці знаходилося місце і для інших функцій, які відігравали допоміжну роль.

Айзенк, запозичив у Юнга ці поняття, наповнюючи їх дещо іншим змістом — для Айзенка ці поняття є полюсами суперфактора — комплексу корелівних між собою рис особистості, які генетично детерміновані. Типовий екстраверт за Айзенком оптимістичніший, імпульсивній, має широке коло знайомств і слабкий контроль над емоціями та почуттями. Навпаки, типовий інтроверт — спокійний, віддалений від усіх, крім близьких людей, планує свої дії завчасно, любить порядок у всьому і тримає свої почуття під суворим контролем.

У психіатрії поширена типологія Леонгарда, який запозичив найраніше тлумачення цього терміна в Юнга і переосмислив його: за Леонгардом, екстраверт — особистість безвільна, сприйнятлива до впливу з боку, інтроверт — особистість з волею. В той самий час, типологія Леонгарда є психіатричною, а не психологічною, і відноситься перш за все до патології. Якщо ж говорити не про патології, то близькими до тлумачення Леонгардом (але не Юнгом) цього терміна є такі терміни психології, як локус контролю (внутрішній і зовнішній), екстерналізм і інтерналізм (Акофф і Емері), та ін.

Терміни «екстраверсія» та «інтроверсія» використовуються також в типології Маєрс-Бріґґс, в соціоніці, в психософії, та в інших сучасних опитувальників та діагностичних методик, де їх тлумачення має свою специфіку.