Інфрачервона астрономія

Інфрачервона астрономія — розділ астрономії, який вивчає космос в інфрачервоних променях, що мають довжину хвилі від 0,76 до 10³ мкм^[1].

Земна атмосфера з цього діапазону пропускає лише хвилі довжиною 1 - 1,5 мкм, а решту затримує, поглинає. Тому, щоб зменшити несприятливий вплив нашої повітряної оболонки на процес спостереження через інфрачервоне «вікно прозорості», телескопи встановлюють або високо в горах або відправляють на орбіту Землі. Інфрачервоне випромінювання небесних об'єктів реєструється спеціальними чутливими приймачами (болометрами, фотоопорами, спеціальними фотоемульсіями тощо).

Історія

Дослідження

Інфрачервона астрономія одержала важливі й цікаві результати^{[джерело?][ненейтрально]}. В її активі виявлення водяної пари в атмосферах Венери і Марса, потужного інфрачервоного випромінювання від ядер галактик і квазарів, вимірювання температури поверхні Місяця, відкриття "інфрачервоних зір", одержання інфрачервоної фотографії центральної області нашої Галактики тощо.

Див. також

• IRAS — перший інфрачервоний космічний телескоп, запущений на орбіту 1983 року
• Космічний телескоп Спітцера
• SOFIA — стратосферна обсерваторія інфрачервоної астрономії, що розміщується на літаку
• Космічний телескоп Гершеля
• WISE
• Космічний телескоп ім. Джеймса Вебба