Ісківці (Лубенський район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ісківці.

І́сківці (до ХХ ст відоме як Юсківці, Юзківці) — село в Україні, у Лубенському районі Полтавської області. Населення становить 896 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Ісковецька сільська рада.

село Ісківці
Герб Ісківців Прапор Ісківців
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Лубенський район
Тер. громада	Лубенська міська громада
Код КАТОТТГ	UA53040030140026196
Основні дані
Населення	896
Поштовий індекс	37572
Телефонний код	+380 5361
Географічні дані
Географічні координати	49°56′32″ пн. ш. 32°47′41″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	97 м
Водойми	р. Сліпорід
Місцева влада
Адреса ради	37572, Полтавська область, Лубенський район, с. Ісківці
Сільський голова	Романюта Микола Васильович
Карта
Ісківці
Ісківці
Мапа
Ісківці у Вікісховищі

Храмове свято (День села) — 28 серпня. «Шевченківське» свято щорічно в останню неділю травня.

Географія

Село Ісківці знаходиться на правому березі річки Сліпорід, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Хорошки, нижче за течією примикає село П'ятигірці, на протилежному березі — село Пулинці. Селом протікає пересихаючий струмок із загатою. Поруч проходить автомобільна дорога Т 1713.

Історія

Ісківці — село козацьке. За легендами та переказами його засновником був запорожець Юсько (Йосип), якому вдалося вирватися з тяжкої турецької неволі і прибитися до рідної землі, щоб оселитися назавжди на берегах тихоплинного Сліпороду.

Перші поселенці з'явилися на берегах Сліпороду ще в епоху раннього мезоліту, 10 тисяч років тому. Це підтверджують археологічні розкопки стоянки зимівниківської культури неподалік від Ісківців, проведені в період з 1984 по 1995 рік археологами О.Супруненком, І.Гавриленком, В.Нерпіною та Л.Залізняком.

На місці 6 жител та 2 господарських ям мезолітичного часу, вченими виявлено численні знаряддя праці (скребачки, різці, проколки та ін.) виготовлені, переважно, з кременю та кістки.

Як свідчать археологічні розвідки, проведені на терені нашого краю відомими вченими-археологами В.Ляскоронським (1911), М.Макаренком (1917), Ф.Копиловим (1947), М.Кучерою (1979), Ю.Моргуновим (1982—1991), О.Сухобоковим (1984), у перші століття нашої ери береги Сліпороду населяли землеробські племена черняхівської культури, які стали основою формування давніх слов'янських племен, відомих під назвою антів та склавинів.

В 988 році великий Київський князь Володимир Святославович, прагнучи укріпити південні кордони Русі, наказав побудувати на Сулі та її притоках 18 містечок-укріплень — Посульську оборонну лінію.

Однією з цих фортець стала Снєпород, розташована за кілька кілометрів від сучасних Ісківців. Упродовж двох століть, її неодноразово знищували печеніги, а потім половці. Проте, укріплення знову і знову відбудовувалось, поки остаточно не було зруйнована в 1239 році.

Часи козаччини

В ті часи землі Посулля належали польській шляхті, зокрема, Лубенщина майже на шість десятиліть увійшла до складу величезних земельних володінь магнатів Вишневецьких. Перша згадка села Ісківці відбулась в 1602 році, у реєстрі населених пунктів, які належали князям Вишневецьким. Село Ісківці було також відображене на топографічній карті складеній французьким інженером і картографом Гійомом Левасером де Бопланом, яка вийшла у Франції в 1650 році.

В лютому 1627 року поблизу села Юсківець, за дозволом князя Костянтина Вишневецького, було засновано чоловічу Юсківську Сліпородську пустинь, де було споруджено церкви Успіння пресвятої богородиці та св. Миколая. В 1786 р. Юсківська Сліпородська пустинь була перетворена на парафію.

В роки Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648—1654 рр.), ісківці могли приймати в складі Лукімської сотні Лубенського козацького полку, під керівництвом сотників Семена Проскуренка, Олексія Бутенка, Андрія Яковлева та Михайла Постомського.

В 1655 р. частиною земель села заволодів Мгарський Спасо-Преображенський монастир, який викупив їх у Марії Булатихи. Разом з землями власністю монастиря стали і селяни. «Монастиреві належали хутори Сліпорідський, Іржавський і Красний, а також Сірий хутір (західна частина П'ятигірців), де на річці Сліпорід знаходився монастирський водяний млин. Три дні на тиждень відпрацьовували селяни на монастирському полі. Між козаками Ісківців, Хорошків і Олександрівки та монахами розпочалася запекла боротьба за землю, яка часто переростала у відкритий розбій. Так, в 1676 р. ігумен Мгарського монастиря скаржився лубенському полковникові на те, що в супереччі за землю, козак Савка Гандруженко "мало не до смерті побив економа Юсківського монастиря".

На початку XVIII ст. різко погіршилося й становище ісківських козаків, землі і майно яких намагалася "ґвалтом" захопити козацька старшина. 24 квітня 1722 року лубенський полковник Андрій Марковий "надав село на ранг" лукомському сотникові Мартину Кодинцю (на той час у Ісківцях налічувалось 44 козацьких двори).

За даними Рум'янцевського опису 1766 р. в селі Юсківцях нараховувалося 63 козацьких та 34 селянських двори (в числі останніх 6 належали монастиреві, 3 — лубенському полковнику, решта -козацькій старшині) існувала школа для хлопчиків та козацький шпиталь. Перший навчальний заклад в селі було відкрито в ході "шкільної реформи", проведеної лубенським полковником Іваном Кулябкою.

ХІХ сторіччя

В середні XIX ст. Ісківці були великим селом, у якому проживало близько 2500 мешканців: козаків, селян-власників та дворових людей панів Асауленків, Косинських, Славинських, які були кріпаками.

В селі не раз зупинявся на короткий відпочинок біля громадського колодязя, що на Загорянці, проїздом з Лубен на свій хутір Баївщину, під Зарогом, Пантелеймон Куліш. Український фольклорист та етнограф Матвій Номис в Ісківцях записав чимало прислів'їв, які увійшли до його фольклорної збірки «Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники 0.В.Маркевича і других» (СПб, 1864).

В 1843 році до села вперше приїхав Тарас Григорович Шевченко, коли прибув в гості до місцевого поміщика-письменника і етнографа Олександра Афанасьєва-Чужбинського

ХХ сторіччя

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СССР. Село окремо згадується в документах окупаційної влади 1933 року: "Розпорядження секретаріату ВУЦВК Лубенському райвиконкому про вжиття заходів, спрямованих на неприпустимість адміністрування під час проведення м'ясозаготівель у с. Ісківці".

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Лубенської міської громади^[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Лубенського району(1923-2020), село увійшло до складу новоутвореного Лубенського району^[2].

Політика

Парламентські вибори, 2019

На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 530525, розташована у приміщенні школи.

Результати

• зареєстровано 584 виборці, явка 58,56%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 42,90%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 16,57%, за Радикальну партію Олега Ляшка — 15,68%.^[3] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Фахраддін Мухтаров (самовисування) — 41,67%, за Анастасію Ляшенко (Слуга народу) — 16,67%, за Костянтина Іщейкіна (самовисування) — 9,52%^[4].

Економіка

• Молочно-товарна і овечо-товарна ферми.
• ПП «Альянс».

Населення

Згідно з переписом населення УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 949 осіб, з яких 424 чоловіки та 525 жінок^[5].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 898 осіб^[6].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Відсоток
українська	96,32 %
російська	3,46 %
молдовська	0,22 %

Об'єкти соціальної сфери

• Школа.
• Будинок культури.