Піренейська війна

Піренейська війна — конфлікт на території Іберійського півострова в ході Наполеонівських війн. Союз Іспанії, Португалії та Англії бився проти Наполеонівської Французької імперії. Іноді вживається й інша назва цієї війни — війна за незалежність Іспанії (ісп. Guerra de la Independencia Española). У радянській історіографії війну іноді називають Іспанською революцією 1808—1814. Війна тривала з 1808, з моменту зайняття французами Іспанії й до 1814 — поразки Франції.

Піренейська війна
Наполеонівські війни
2 травня 1808 року, битва з Мамелюками, Гойя (1814). 2 травня 1808 року, битва з Мамелюками, Гойя (1814).
Дата: 2 травня 1808 (або 27 жовтня 1807[1]) — 17 квітня 1814[2] Місце: Іспанія, Португалія Результат: Перемога англійців та їхніх союзників, Віденський конгрес (1814—1815)
Сторони
Іспанія Португалія Велика Британія	Франція Польські легіони

Статистика

Країни	Населення 1808	Військ	Солдати вбиті, померлі від поранень, зниклі безвісти	Солдати, що померли від хвороб	Поранені
Велика Британія	11 600 000	61 511	8 889	24 930	19 300
Іспанія	11 800 000	192 000[3]	62 000	238 000
Португалія	2 960 000	200 000	10 000	40 000
Разом	26 360 000	453 511	80 889	302 930
Франція	29 150 000	162 200[4]	76 800	250 000	195 700
Союзники Франції (в основному поляки)			14 300	50 000	41 500
Разом	29 150 000	162 200	91 100	300 000	237 200
Разом	55 510 000	615 711	171 989	602 930

Передумови

• Французьке вторгнення в Португалію (1807)

Результати протистояння

Визвольна боротьба в Іспанії стала однією з перших національних війн й однією з перших появ великих партизанських рухів. Хоч за часів французької окупації французи знищили іспанську адміністрацію, яка розкололась на провінційні хунти (у 1810 році відроджений національний уряд закріпився в Кадісі) та виявилась нездатною набирати, навчати, чи забезпечувати функціональну армію, однак нездатність Наполеона заспокоїти народ Іспанії дозволила іспанським, британським і португальським силам залишатись у Португалії та набридати французьким військам на кордонах, а іспанським партизанам знищувати окупантів у самій Іспанії. Діючи узгоджено, регулярні й нерегулярні сили союзників попередили підкорення повсталих іспанських провінцій.

Роки боїв в Іспанії поступово виснажили Наполеона та його Велику Армію. Хоча французькі війська нерідко перемагали у бою, їхні лінії сполучення були часто перерізані партизанськими загонами, що ускладнювало бойові дії. Хоч французи й розбили іспанську армію та відсунули її до кордонів, вона не була знищена й продовжувала битись. У 1812 році, коли Франція серйозно послабшала під час вторгнення Наполеона до Росії, об'єднані союзні армії під командуванням Артура Веллслі почали просуватись углиб Іспанії. Звільнивши Мадрид, вони переслідували маршала Сульта з його деморалізованою армією під час його відходу через Піренеї до Франції упродовж зими 1813 року.

Війна та революція проти окупантів призвела до прийняття Конституції Іспанії 1812 року, яка надалі стала наріжним каменем європейського лібералізму. Тягар війни знищив соціальну та економічну базу Іспанії й Португалії, відкривши шлях до епохи соціального безладдя, політичної нестабільності й економічного застою. Спустошувальні громадянські війни між ліберальними й абсолютистськими фракціями, початок яким поклали загони, що пройшли підготовку на цій війні, тривали в Іберії аж до 1850-их років. Криза, спричинена потрясіннями від вторгнення й революції, сприяла набуттю незалежності більшістю колоній Іспанії в Америці та відокремленню Бразилії від Португалії.

Див. також

• Фолорн гоуп