Історія Сейшельських Островів

Сейшельські острови до XVII сторіччя залишалися незаселеними. Про їхнє існування було відомо завдяки «морському кокосу», що зростав на архіпелазі і плоди якого час від часу виносило хвилями на азійські береги.

З Сейшелами часто ототожнюють «високі острови», розташовані «за Мальдивами», згадані аль-Масуді в рукописі, датованому 916 роком, і гори, побачені Ібн Баттутою в «Південних морях» (приблизно у 1330 році). Збереглися й інші свідоцтва відвідин арабськими мореплавцями окремих островів врхіпелагу(могили на о. Силует 9–10 ст., наскельні написи на о. Фрегат).

З європейців Сейшели першими побачили португальці — у 1502 році, під час другого плавання Васко та Гами до Індії. У 1609 році на архіпелазі висадилася, обстежила його і описала англійська експедиція Александра Шарпея^[en] на кораблі «Есеншн» («Вознесіння»).

З часом островм почали використовувати як свою базу пірати, найвідомішим з яких був Олів'є Левассер на прізвисько Ля Бюз («Канюк»).

В 1742 році губернатор французького острова Іль-де-Франс (Маврикія) Бертран Франсуа Мае де Лябурдонне^[fr] спрямував на острови експедицію Лазара Піко^[fr], але лише після третього плавання Піко, в 1756 році архіпелаг був оголошений володінням Франції. Спочатку його називали «островами Лябурдонне», але вже невдовзі він отримав свою нинішню назву — на честь контролера фінансів Людовіка XV Жана Моро де Сешеля^[fr] (на згадку про Лябурдонне головний острів архіпелагу і зараз іменують Мае).

Перші шістнадцять поселенців на островах з'явилися в 1770 році за ініціативою П'єра дю Барре та за підтримкою тодішнього губернатора Іль-де-Франс П'єра Пуавра. На острові Мае був заснований ботанічний сад. Сейшели відвідували Жан-Франсуа Лаперуз та Луї Антуан де Бугенвіль, після звітів яких дю Барре кинули до в'язниці та зобов'язали повернути виділені на колонізацію гроші. Згодом, щоправда, помилували, але за рік дю Барре помер^[1].

В 1794 році на Сейшелах з'явилися справді великі поселення. На острови завозять багато рабів з Мадагаскару і невільничих ринків східного узбережжя Африки.

В тому ж 1794 році біля берегів архіпелагу з'явився британський флот. Щоб вберегти колонію від знищення, губернатор Жан Батіст Ку де Кенсі^[fr] капітулював і підняв над своєю резиденцією прапор «нової метрополії». Але після того, як британці пішли, прапор знову змінили на французький. «Зміна прапорів» тривала 17 років, при цьому Кенсі домігся від британців дозволу на плавання місцевих кораблів під «власним» прапором — білим полотнищем з синім написом «капітуляція».

В 1814 році за Паризьким мирним договором острови остаточно стали британськими, проте за традиціями, культурою та фольклором залишалися французькими, а за віросповіданням — майже суцільно католицькими (при цьому мати власних священників метрополія «дозволила» лише в 50-х роках XIX сторіччя). Шкіл на Сейшелах не було^[2].

Після скасування рабства в 1835 британці стали селити на островах звільнених рабів, та заохочувати переселення арабів з Маврикія, а також індійських торговців і найнятих робітників. У 1888 році на архіпелазі заснували окрему адміністрацію.

ХХ століття

31 серпня 1903 Сейшельські острови отримали статус окремої королівської колонії. В складі Британської імперії 2,8 тис. жителів островів брали участь у Першій і Другій світових війнах. В 1958 р. Франція викупила острови Ґлоріосо.

Перша політична партія, — «Об'єднана народна партія Сейшельських островів» (ОНПС) (англ. Seychelles People's United Party) на чолі з Франсом-Альбертом Рене була створена в 1964 р. ОПНС мала на меті досягнення незалежності і формування народного уряду. «Демократична Партія Сейшел» (ДПС), очолювана Джеймсом Менчемом закликала до інтеграції з Великою Британією. Страйковий рух, що посилився на островах змусив Велику Британію ввести в 1967 р. загальне виборче право і дозволити заснувати Законодавчі Збори у 1970 р. В листопаді 1970 р. була вироблена нова конституція, а в 1974 р. обидві політичні партії закликали до незалежності островів. Після перемоги Менчама почалися переговори з Великою Британією, в результаті котрих 28 червня 1976 була проголошена незалежна Республіка Сейшели в складі Британської співдружності. До складу нової республіки було передано декілька островів, які залишалися у володінні Англії.

Першим президентом було обрано Джеймса Менчема, а Франс-Альберт Рене був призначений прем'єр-міністром. 5 червня 1977 під час відсутності Менчема був здійснений державний переворот, в результаті якого до влади прийшов Рене, який у 1979 р. запровадив однопартійну систему. У 1981 р. сталася невдала спроба державного перевороту, в якому мули замішані південноафриканські найманці, та урядові структури. У 1982 р. інша спроба заколоту була придушена за 2 дні, коли пропрезидентські війська за допомогою загонів з Танзанії захопили укріплення заколотників. Партія Рене — ОНПС (перейменована на «Народний Прогресивний Фронт Сейшел» (НПФС)) (англ. Seychelles People's Progressive Front) залишалася єдиною партією до 1992 р. коли під зовнішнім і внутрішнім тиском була повернена багатопартійність.

Була вироблена нова конституція, і обидва Рене і Менчем, який повернувся з вигнання, закликали до примирення та національної злагоди. На загальних багатопартійних виборах в липні 1993 переміг НПФС, отримавши 21 з 22 місць в парламенті.

ХХІ століття

Партія НПФС перемагала на парламентських виборах 1998, 2000 та 2001 років. В червні 2006 р. кандидат від НПФС Джеймс Мішель переміг у президентських виборах з 53.7 % голосів і з 1 серпня 2006 р. виконує обов'язки президента. У 2016 новим президентом держави став Денні Фор.

27 лютого 2019 року президент Франс-Альберт Рене помер у 83 роки.