Агафонов Валеріан Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Агафонов.

Агафонов Валеріан Костянтинович (31 липня 1863 — 27 січня 1955) — російський геолог і ґрунтознавець, популяризатор природознавства, професор Таврійського університету (м. Сімферополь), з 1922 професор Сорбонни (Париж).

Агафонов Валеріан Костянтинович
фр. Valérien Agafonoff
Народився	19 (31) липня 1863[1]  Lesnoi (Saint Petersburg, Russia)d, Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	27 січня 1955(1955-01-27) (91 рік) або 28 січня 1955(1955-01-28)[2] (91 рік)  Ніцца, Приморські Альпи, Франція
Поховання	Російський цвинтар Кокад
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Південь Росії  Франція
Діяльність	геолог, письменник, ґрунтознавець, педолог, революціонер
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Галузь	геологія[3], ґрунтознавство, географія, педологія (ґрунтознавство)[3] і політична діяльність[3]
Заклад	Санкт-Петербурзький Імператорський університет Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського
Науковий керівник	Докучаєв Василь Васильович
Нагороди	орден Почесного легіону
Роботи у Вікіджерелах  Агафонов Валеріан Костянтинович у Вікісховищі

У 1889 закінчив Петербурзький університет, де головним чином і працював. Учень В. В. Докучаєва, однокурсник та близький друг В. І. Вернадського, з яким працював в експедиції В. В. Докучаєва у Полтавській губернії. В складі Полтавської експедиції В. В. Докучаєва досліджував ґрунти Прилуцького повіту, брав участь у багатотомному виданні матеріалів до оцінки земель Прилуцького повіту Полтавської губернії В. В. Докучаєва

Дав геологічний опис Прилуччини і Миргородщини (у виданні «Материалы к оценке земель Полтавской губернии», 1892—1894), склав ґрунтову карту Полтавщини (1893). У 1902 отримав премію ім. графа Д. А. Толстого Петербурзької АН за комплексне вивчення земель Полтавської губернії.

У зв'язку з участю в революційних подіях у 1906 емігрував, спочатку до Женеви, а згодом у Париж. Працював у різних науково-дослідних інститутах Франції (до 1917), викладав у Паризькому університеті мінералогію, ґрунтознавство.

Повернувся з еміграції в 1917 до Петрограда, коли В. І. Вернадський став товаришем міністра освіти при Тимчасовому уряді, працював у Вченому сільськогосподарському комітеті при Міністерстві землеробства Росії, одночасно в Комісії з вивчення природних виробничих сил (КЕПС), з напряму ґрунтознавства. В 1920 переїздить до Криму та бере участь в діяльності Комісії з вивчення ґрунтів Криму, був професором університету в Сімферополі.

В жовтні 1920 повернувся до Франції. Досліджував територію Франції та Північної Африки, склав першу ґрунтово-генетичну карту Франції у масштабі 1:25 млн (1936)^[4].

Завдяки В. К. Агафонову В. І. Вернадський отримав перший грант Фонду Розенталя на дослідження живої речовини.

У 1936 вийшла його головна праця французькою мовою «Почвы Франции с точки зрения почвоведения» (Париж, 1936), присвячена В. В. Докучаєву. Залишив праці про В. І. Вернадського.