Агранулоцитоз

Агранулоцито́з — захворювання, різновид алейкії, в основі якого лежить ізольоване порушення гранулоцитопоезу, що призводить до зниження або відсутності гранулоцитів (зернистих лейкоцитів) у периферійній крові. Також є іноді клінічним синдромом.

Агранулоцитоз
Спеціальність	гематологія
Препарати	Пегфілграстим[1] і філграстим[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	D70
DiseasesDB	8994
MeSH	D000380
SNOMED CT	165508008

Етіологія

Залежно від причини, агранулоцитоз може бути променевий, токсичний, аутоімунний, алергічний (гаптеновий). У випадках, коли причину встановити не вдається, такий агранулоцитоз називається ідіопатичним.

• Променевий агранулоцитоз є одним з проявів променевої хвороби.
• Токсичний агранулоцитоз спричинюють хімічні речовини з прямою мієлотоксичною дією. До таких речовин відносяться усі протипухлинні препарати (ATC код L01), імуносупресанти (мікофенолату мофетил) та деякі інші.
• Аутоімунний агранулоцитоз може виникнути при захворюваннях, що супроводжуються аутоімунними розладами, при системних захворюваннях сполучної тканини (системний червоний вовчак).
• Алергічний (гаптеновий) агранулоцитоз має інший механізм утворення антитіл проти власних клітин крові та кісткового мозку. Гаптен (низькомолекулярна речовина, що сама по собі не володіє імуногенністю) в живому організмі з'єднується з великомолекулярними речовинами (які є нормальними, природними та неімуногенними для організму). Внаслідок такої реакції утворюється складніша речовина — антиген з імуногенними властивостями, яка спричинює вироблення на неї антитіл та сенсибілізацію організму. Перше введення в організм гаптена не супроводжується зовнішніми проявами, але при повторному введенні через деякий час (зазвичай для формування сенсибілізації потрібно 2-3 тижні) відбувається реакція антиген-антитіло з пошкодженням клітин-мішеней. Гаптенами є велика кількість речовин (зокрема й медикаментів), саме тому описаний ефект «тисячної таблетки»: тривалий прийом лікарського засобу спочатку може не супроводжуватися змінами, але може бути достатньо прийняти єдину таблетку препарату для запуску алергічної реакції з важким ураженням кровотворення. Ефект тисячної таблетки відомий для метамізолу натрію (анальгін).

Медикаментозні засоби, що володіють гематотоксичним ефектом або мають властивості гаптенів:

• антибіотики: хлорамфенікол, ніфуроксазид, нітрофурантоїн, пефлоксацин, рифампіцин, рифапентин;
• антитиреоїдні препарати: мерказоліл;
• іммуносупресанти: мікофенолату мофетил;
• кардіологічні препарати: пропафенон;
• уроантисептики: нітрофурани;
• нестероїдні протизапальні препарати — піразолони: метамізол натрію, фенілбутазон;
• нестероїдні протизапальні препарати інші — ацетилсаліцилова кислота, ацетилсаліцилат лізин, саліцилат натрію, дифлунісал, саліциламід, холіну саліцилат, німесулід;
• памідронат;
• антипротозойні препарати: піриметамін;
• препарати групи імідазолу: метронідазол;
• противірусні препарати: валацикловір, ганцикловір, рибавірин, індинавір, нелфінавір, саквінавір, зидовудин, ламівудин, невірапін, ставудин, пегінтерферон альфа-2B;
• протигрибкові препарати: Амфотерицин В, гризеофульвін;
• протидіабетичні препарати: Глібенкламід, гліквідон, гліклазид, глімепірид, гліпізид;
• усі протипухлинні препарати;
• протисудомні препарати: габапентин, окскарбазепін;
• психостимулюючі та ноотропні препарати: галантамін;
• сульфаніламіди: сульфадимідин, сульфаніламід, сульфатіазол, сульфаетидол, сульфадиметоксин, сульфален, сульфален меглюмін, сульфаметоксипіридазин, сульфамонометоксин, сульфаметрол, сульфаметоксазол, ко-тримоксазол;
• фенотіазини: алімемазин, левомепромазин, прометазин, хлорпромазин, прохлорперазин, тіопроперазин, трифлуоперазин, флуфеназин, метеразин, метофеназат, періциазин, піпотиазин, тіоридазин, етаперазин.

Список не вичерпний і містить лише міжнародні непатентовані назви препаратів.

Патогенез

За патогенезом розрізняють дві основні форми агранулоцитозу:

• мієлотоксичний
• імунний

Мієлотоксичний агранулоцитоз

Виникає при безпосередній дії на кістковий мозок різних мієлотоксичних факторів: іонізуючих випромінюваннях, цитостатиків, антибіотиків та деяких інших лікарських засобів (амідопирин, бутадіон, сульфаніламідні препарати тощо), різних отрут, інфекційних агентів тощо.

Автоімунний агранулоцитоз

Зумовлений руйнуванням гранулоцитів у кістковому мозку та периферійній крові під впливом антилейкоцитарних антитіл, що утворюються найчастіше при повторній дії ліків — гаптенів (бутадіон, амідопирин, анальгін та ін.), а також при захворюваннях сполучної тканини.

Клінічні ознаки

В основі клінічних проявів агранулоцитозу лежить зниження опору організму до інфекції. При цьому у хворих з клінічними проявами іншого захворювання, з приводу якого призначені ліки, гостро розвиваються загальна слабкість, нездужання, озноб, гарячка. Характерна поява ознак тонзиліту, виразково-некротичного ураження слизової оболонки рота, гортані зі збільшенням лімфатичних вузлів. Стан хворого може швидко погіршитися до адинамії, порушення свідомості.

Діагностика

Діагностичне значення має дослідження крові. Виявляють відсутність зернистих лейкоцитів (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли)

Лікування

Госпіталізація, утримання хворого в асептичних умовах. Призначають стимулятори лейкопоезу — пентоксил, лейкоген, метилурацил. При аутоімунному агранулоцитозі застосовують преднізолон, дексаметазон до нормалізації числа гранулоцитів у крові з подальшою поступовою відміною гормонів. Курс лікування 2-3-4 тижні та більше у залежності від характеру перебігу захворювання. При тяжкому перебігу — переливання лейкоцитарної маси. З метою лікування вторинної інфекції застосовують антибіотики: аміногликозиди, цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни широкого спектра дії. Санація ротової порожнини та горла.

Див. також

• Анемія
• Нейтропенія
• Тромбоцитопенія
• Панцитопенія
• Клінічний аналіз крові