Алавіти (релігійна група)

Алаві́ти (нусайрити) — шиїтська релігійна група^[1][2]. Вони переконані в божественності Алі, у тому, що він є об'єктом поклоніння, і поклоняються йому^[3]. Варто не плутати алавітів і алевітів, що є окремою релігійною групою в Туреччині.

Алавіти перенаправлено сюди. Для інших значень див. Алавіти (значення).

Алавіти, алауїти
Самоназва	араб. علويون
Кількість	більше 3 млн
Ареал	Сирія: більше 2,5 млн Ліван: близько 100.000 Туреччина: близько 10.000
Близькі до	Алевіти, друзи
Входить до	іслам
Мова	арабська, турецька
Релігія	Шиїзм

Назву отримали від праведного халіфа Алі, що був зятем і кузеном Магомета^[4]. Історично вони мали назву Нусайрити (араб. نصيريون), але воліють мати назву алавіти на честь Алі.

Історія

Жінки алавітів у Сирії, початок XX сторіччя.

Походження алавітів суперечливе. Вважається, що вони є нащадками людей, які жили на теренах Родючого півмісяця за часів Александра Македонського і поступово додали елементи ісламу і християнства до своїх вірувань^[5].

Можливо вони були спочатку нусайрійською сектою, яка була знищена шиїтами-двонадесятниками у IX сторіччі. Алавіти безпосередньо стежать за їх походженнями з одинадцятого шиїтського імама, Гасан аль Аскарі (†873), і його учня ібн Нусайр(інші мови) (†868)^[6]. Ібн Нусайр проголосив себе Bāb, брамами одинадцятого імама в 857^[7]. Можливо, секта була заснована послідовником Ібн Нусайра, відомим як Аль-Хасибі, який помер в Алеппо в 969. Онук Аль-Хасибі, Аль-Табарані, переїхав у Латакію на Сирійському узбережжі. Там він формував алавітську релігію і зі своїми учнями навернув до неї багато кого з місцевого населення.

У X сторіччі алавіти досягли розквіту за часів Гамданідської династії в Алеппо, але були вигнані, коли династія була повалена у 1004. У 1097 хрестоносці спочатку напали на них, але пізніше об'єдналися з ними проти ісмаїлітів. У 1120 алавіти зазнали поразки від ісмаїлітів і курдів, але трьома роками пізніше вони успішно захистили курдів. У 1297 ісмаїліти й алавіти спробували вести переговори про об'єднання, але марно.

Прапор Алавітської держави.

Після падіння Османської імперії Сирія і Ліван підпали під Французький мандат. Французи визнали термін Алавіти, коли вони зайняли Сирію в 1920. Французька республіка надала автономію алавітам та іншим меншинам і прийняла алавітів у свої колоніальні війська^[8]. Під мандатом алавітські керманичі підтримували поняття окремої нації алавіти і пробували перетворити свою автономію на незалежність. «Алавітська держава» була створена в 1925. У травні 1930 був створений уряд Латакії. 28 лютого 1937 була об'єднана з Сирією.

У 1939 частина північно-західної Сирії, Санджак Александретта(інші мови), зараз Хатай, де мешкала велика кількість алавітів, була передана французами Туреччині, що спричинило хвилю обурення у алавітів і сирійців. Закі аль-Арсузі(інші мови), молодий лідер алавітів в Антиохії й Александретті (пізніше перейменовано в «Хатай» турками), розпочав опір анексії своєї провінції Туреччиною. Пізніше він став засновником Партії Баас разом із православним шкільним вчителем Мішелем Афлаком(інші мови). Після Другої світової війни Салам аль Муршид(інші мови) грав головну роль в об'єднанні провінції алавітів з рідною сухопутною Сирією. Це сталося в понеділок 12 грудня 1946 в Дамаску.

Сирія стала незалежною 16 квітня 1946. Після Арабо-ізраїльської війни 1948–49 років Сирія пережила військовий переворот у 1949, піднесення партії Баас і об'єднання країни з Єгиптом в Об'єднану Арабську Республіку в 1958. ОАР існувала протягом трьох років і розпалася у 1961, коли група армійських офіцерів захопила владу й оголосила незалежність Сирії. Далі був військовий переворот за участю роздратованих офіцерів алавітів, зокрема Хафез аль-Асада і Салах Джадіда, який допоміг Партії Баас узяти владу в 1963. У 1966 алавітські військові офіцери вчинили черговий військовий переворот, змістивши християнина Мішель Афлака(інші мови) і суніта Салам аль Муршида(інші мови) з керівних посад. Вони просували Закі аль-Арсузі(інші мови), як «Сократа» на провідні посади партії Баас.

Хафез аль-Асад

У 1970 полковник сирійських повітряних сил, алавіт Хафез аль-Асад узяв владу і розпочав Виправну революцію Баас^[9].

У 1971 Хафез аль-Асад став президентом Сирії, Конституція якої дозволяє тільки мусульманам займати цей пост. У 1974 Імам Мусса Садр(інші мови), голова ліванських шиїтів-двонадесятників і засновник руху Амаль, проголосив, що алавіти є шиїтами.

Вірування алавітів

Алавіти мають релігійну таємницю. Згідно з Британською енциклопедією, «основна доктрина віри алавітів — обожнювання Алі ібн Абі Таліба. Вони вважають, що є помірними шиїтами, не маючи багато відмінностей від шиїтів-двонадесятників»^[10]. Теологічно алавіти сьогодні прагнуть бути шиїтами-двонадесятниками^[1], але традиційно їх вважають екстремістами (араб. غلاة).

Алавітська секта є гностичним шиїзмом^[11]. Алавіти вважають, що Імам Алі — дійсний наступник Мухаммеда, а також як треба читати Коран алегорично.

Є не цілком достовірні відомості, що головна священна книга алавітів — «Китаб аль-Маджму», містить 16 сур і є наслідуванням Корану. Повністю достовірних текстів Китаб аль-Маджму у розпорядженні європейських сходознавців немає. Вважають, що вона починається таким чином: «Хто наш пан, який створив нас? Відповідь: це емір віруючих, емір віри, Алі Ібн Абу Талеб, Бог. Немає Бога окрім нього».

Деякі фахівці вважають, що в основі віровчення алавітів — уявлення про «вічну Трійцю»: Алі як втілення Сенсу, Мухаммед як втілення Імені і Сальман аль-Фарісі, сподвижник Пророка і перший не-араб (перс), що прийняв іслам як втілення Брам («Аль-баб». «Брами» — титул найближчого сподвижника всякого імама). Вони виражаються буквами: «айн», «мім» і «син-амас». Європейські релігійні проповідники і конфесійні сходознавці приписують алавітам стійку прихильність «таємному знанню» і схильність до містичних обрядів.

Гностично налаштовані сходознавці на підставі свідчень ренегатів алавізму вважають, що Алі — втілення Божественного Сенсу, тобто Бога; все суще — від нього. Мухаммед — Ім'я, віддзеркалення Бога; Мухаммед створив аль-Фарісі, який є брами Бога через Ім'я. Вони єдиносущні і нероздільні. Вельми шанувалась також Фатіма, дочка пророка Мухаммеда і чоловіка Алі — як безстатева істота з світла аль-Фатір. Пізнати Бога неможливо, якщо тільки він сам не відкриється, з'явившись в образі людини; таких явищ було сім (в особі пророків, що визнаються ісламом): Адам, Нух (Ной), Якуб (Іаков), Муса (Мойсей), Сулейман (Соломон), Іса (Ісус) і Мухаммед. Все це — втілення Алі. Сам Мухаммед (згідно з алавітами) заявив: «Я з Алі, а Алі з мене»; але Алі був суттю не тільки Мухаммеда, а й усіх попередніх пророків.

При цьому, за відомостями християнських місіонерів, алавіти дуже шанували також Ісу (Ісуса Христа), християнських апостолів і ряд святих, святкують Різдво і Великдень, на богослужіннях читають Євангеліє і причащаються вином, використовують християнські імена. Серед алавітів є 4 основні конфесійні організації, які швидше за все, не підпорядковуються одна одній. Вони поклоняються Місяцю, Сонцю, вечірній і ранковій зорі, і в цьому питанні у них існують розбіжності. Так звані «шамсиюн» (поклонники Сонця) вважають, що Алі «відбувся з серця Сонця». Поклонники світла вважають, що Алі «відбувся з ока Сонця», тоді як «калязіюн» (по імені основоположника — шейха з Галілєї Мухаммеда Калязі) ототожнюють Алі з Місяцем. Крім того алавіти діляться на тих, хто поклоняється світлу («нур») і тьмі («зульм»).

За народним повір'ям неосвічених алавітів, люди існували до створення Землі і були вогнями, що світилися, і планетами; тоді вони не знали ні слухняності, ні гріха. Вони спостерігали Алі як Сонце. Потім Алі являвся їм в різних статях, демонструючи, що пізнавати його можна лише тоді, коли він сам вибере засіб для цього. Після кожної появи проходило сім тисяч сімсот сім років і сім годин. Потім Алі-Бог створив земний світ і дав людям тілесну оболонку. З гріхів він створив демонів і шайтанів, а з підступів шайтана — жінку.

Вважається, що алавіти визнають переселення душ (танассух). За народним повір'ям, після смерті душу людини переселяється в тварину, причому душа поганої людини — в тих тварин, яких споживають; після семиразової інкарнації душа праведника потрапляє в зоряну сферу, душа ж грішника — в сферу демонів. Багато європейських сходознавців вважають, що у жінок душі немає. Є сумнівні відомості, що жінок алавіти не учать молитвам, не допускають на свої богослужіння.

З ісламських джерел виходить, що в ісламській традиції алавіти відкидають шаріатські мазхаби сунітів і, можливо, шиїтів, а також ті з хадисів, що сходять до дійсних і уявних ворогів Алі — першого халіфа Абу-Бакру (як «узурпаторові» влади Алі) і дружини Пророка Аїші (що билася проти Алі).

Вони вважають, що кожен пророк світового масштабу подібно до Ісуса або Мухаммеда прибув показати правильний шлях.

Імам Алі, Мухаммед і Сальман Перський важливі для віри. Відповідно, вони названі Ідеєю, Ім'ям, і Брамою бога. У 6 сурі Муджма, в одному з їхніх текстів, це заявлено: «я роблю для брам, я принижуюся перед Богом, я поклоняюся суті».

Більшість алавітів («Аммах») знають мало про вміст священних текстів або теологію, яку охороняє маленький клас чоловічих посвячених («Хассах»). Для посвячення особі має бути 15 і має бути алавітом^[12]. Вони вірять у метемпсихоз; душа благочестивого піднімається до зоряних небес через низку перетворень. Менш благочестиві душі вимагають більшу кількість перетворень^[13].

Алавітське свято у Банйясі, Сирія під час Другої світової війни

Декілька джерел свідчать, що алавізм є синкретичною сектою і має спорідненість з християнством, зороастризмом і стародавнім фінікійським язичництвом, але це важко перевірити через секретну природу секти^{[14][15][16][17]}. Вважається, що вони святкують християнські свята як наприклад Різдво, Великдень і Водохреща, а також зороастрійські Новий рік, Навруз, разом з регулярними святами шиїтів^[17][18].

Наполегливість на конформізмі принесла багаті політичні дивіденди — алавіти мають усі права мусульман у Сирії. Проте, алавіти заплатили високу ціну за політичний успіх і для частки політичної влади й рівності в країні.

Алавіти мають поділ на підсекти; Гайдаріййя, Шамсиюн (Сонячна секта) і Камарі Місячна секта^[19]. Секти пов'язані з племенним поділом.

Населення

Алавітський чоловік з околиць Латакії на початку XX сторіччя

Традиційно, алавіти живуть в горах уздовж Середземного моря на узбережжі Сирії; Латакія і Тартус — головні міста регіону. Алавіти також сконцентровані на рівнинах навколо міст Хама і Хомс. Сьогодні алавіти живуть у всіх головних містах Сирії. Зараз їх близько 11 % населення (близько 2 млн). Ортодоксальні шиїти-двунадесятники становлять ще 10 % населення.

До 1953 вони мали місця в сирійському парламенті, подібно до всіх інших релігійних громад. Після цього, зокрема до 1960 перепису, були тільки загальні ісламські і християнські категорії, без згадки підгруп.

Близько 100 тис.^[20] алавітів живе в Лівані, де за Таїфською угодою 1989 року їм надано два місця в парламенті (алавіти визнані, як одна з 18 офіційних ліванських сект). Вони живуть здебільшого в Триполі і маленьких селах в Аккаріі. Алавітська міліція, Червоні Арабські Лицарі брали участь у Громадянській війні в Лівані.

Див. також

• Неоплатонізм
• Друзи
• Кизилбаши
• Бекташи
• Алевіти
• Алауїти
• Алавітська держава