Аланкара

Аланкара (зі санскр. - «прикраса, збагачення»^[1]) — термін у поетичному мистецтві Стародавньої Індії, що являє собою сукупність стилістичних форм — тропів і фігур, спрямованих на прикрасу сенсу слова, надання мові поетичного характеру та збагачення поетичної прози й вірша.

Існує два види аланкари — смисловий, або артга-аланкара, що включає в себе порівняння (упама), метафору (рукака), гіперболу (атішайокті), каламбур (шлеша) і словесний, або шабда-аланкара, до якого належать різні форми алітерації (ямака), рими та асонансів^[1]. Провідною (par excellence) аланкарою в індійській традиції визнавалося порівняння^[2].

Перша згадка зустрічається в трактаті «Бхаратіянатьяшастра», який датують III—V століттями^[1].

Література

• Щербатской Ф. И., Теория поэзии в Индии, Журн. МНП, СПб, 1902;
• Regnaud P., La Rhétorique sanskrite, P., 1884;
• Jacobi H., Ueber Begriff und Wesen der indischen Poëtik, «Nach. Gött. Ges. d. W.», 1908.
• Анандавардхана. Дхваньялока. М. 1974.
• Галинская И. Л. Загадки известных книг. М. 1986