Албанці

Алба́нці (самоназва — shqiptar (штіптар), що албанською мовою означає «гірський орел») — нація, основне населення Республіки Албанії та Косова,^[36] також проживають на території Північної Македонії, Чорногорії, Сербії, Італії, Болгарії, Греції та інших країн. Розмовляють албанською мовою.

Албанці
албанці тоски у традиційному вбранні, з малюнку, XIX століття
Кількість	7-12 млн.
Ареал	Албанія 2,810,000 (2011)[1]  Косово 1,616,869 (2011)[2]  Туреччина: 500,000-5,000,000[3][4][5][6][7][8]  Північна Македонія: 509,083 (2002)[9]  Греція: 280,000-600,000[10][11]  Чорногорія: 30,439[12]  Хорватія 17,513 (2011)[13]  Румунія 10,000[14]  Сербія 5,809[15]  Словенія 4,020[16]  Італія 800,000[17][18][19]  Німеччина 300,000[20]  Швейцарія 200,000[21][22]  Швеція 54,000[23]  Велика Британія 30,000[24]  Австрія 28,212[25]  Франція 20,000[26]  Нідерланди5,000-20,000  Норвегія 10,000  Данія 8,223[27]  Фінляндія 8,214[28]  Бельгія 5,600–30,000[29][30]  Україна 5,000[31]  США 193,813[32]  Канада 28,270[33]  Єгипет 18,000[34]  Австралія 11,315[35]
Близькі до	іллірійці†
Мова	албанська мова
Релігія	Іслам, Християнство: Православ'я, Католицизм

Етногенез

Докладніше: Походження албанців

Походження албанців доволі заплутане. Албанці вважаються нащадками стародавніх іллірійців і частково фракійців із значним впливом слов'ян, греків та ін.

Групи

Албанці поділяються на північних — гегів і південних — тосків. Окремо виділяють арберешів, що мешкають в Італії. Це нащадки тих албанців, що втекли на Апеннінський півострів від турецької навали в XV столітті.

Серед віруючих албанців понад дві третини мусульман, решта — православні та католики.

Албанці в Україні

Докладніше: Албанці в Україні

У Запорізькій і Одеській областях України є 4 албанські (власно, етнічно змішані) села: Каракурт у Південній Бессарабії (засновано на 1811 року) та Дівнинське, Гамівка й Георгіївка в Приазов'ї (засновані в 60-х роках XIX століття)^[37]. Переселення албанців до України почалося з середини XVIII століття, коли Російська імперія почала вести активну боротьбу з Османською імперією за південні землі України. Російсько-турецька війна 1768—1774 років викликала найчисленнішу хвилю еміграції балканських народів за всю історію півдня України. Переважну частину цієї еміграції становили греки та болгари, але були й інші етноси, серед них і албанці, які тоді називалися застарілою назвою арнаути. 1775 року з військових переселенців, які прибули до Керчі, Єнікале та Таганрогу, було сформоване так зване Албанське військо (попри назву більшість у цьому війську становили таки греки, але албанці теж були). 1784 року до Криму прибуло 2353 албанці з Молдови. Їх теж планували включити до Албанського війська, але вони не виявили особливої схильності до військової служби й були розселені в межах Таврійського півострова.

Таким чином, албанці з'явилися в Україні не безпосередньо з Албанії, а є нащадками переселенців у Добруджу^[38]. Частково вони зберегли рідну мову (є дані за 1959 рік: рідною мовою тоді володіло 76 % українських албанців; ця мова відрізняється від літературної албанської), але їхня кількість поступово зменшується завдяки асиміляційним процесам. Так, за переписом 1970 року албанців в Україні налічувалося 3972 особи, 1979 — 3874, 1989 — 3343^[39].

За даними перепису 2001 року, албанців у Одеській області налічувалося 1,9 тисячі осіб.

Галерея

• 
• 
• 
• 
• 

Див. також

• Албанці в Північній Македонії
• Албанці в Чорногорії
• Албанці в Хорватії