Александровський Яків Каленикович

Протоієрей Я́ків Кале́никович Александро́вський (Олександро́вський, стар. Іаковъ Калинниковъ Александровскій , нар. 1840 — пом. 7 березня 1910) — православний священник, настоятель Миколаївської церкви містечка Літки Остерського повіту Чернігівської губернії (з 1863). Благочинний 2-го Благочинницького округу Остерського повіту (з 1869). Власник Літківського Євангелія (на момент введення до наукового обігу).

Александровський Яків Каленикович
стар. Іаковъ Калинниковъ Александровскій
Могила о. Якова у Літках
Народився	1840
Помер	7 березня 1910(1910-03-07) Літки (Броварський район)
Поховання	Літки (Броварський район)
Підданство	Російська імперія
Діяльність	православний священник, протоієрей, благочинний
Відомий завдяки	власник Літківського Євангелія
Конфесія	Православ'я
Батько	Каленик Васильович
У шлюбі з	Любов Василівна
Діти	сини Олександр, Василь, Олексій та Дмитро, доньки Євдокія, Олена, Віра та Марія

Життєпис

Священиче служіння

Син священника літківської Миколаївської церкви Каленика Васильовича Александровського (1808 — 23 лютого 1864). У 1861 році закінчив Чернігівську духовну семінарію, у 1863 році висвячений на священника.

Отримавши літківську парафію у 1864 році — після смерті батька — отець Яків багато років ревно трудився на священницькій ниві. Як і належало священнику, здійснював літургії, займався просвітницькою діяльністю, ледь не щодня хрестив, вінчав і відспівував жителів містечка Літок — про що красномовно свідчать метричні книги, збережені у державних архівах. З 1869 року очолював 2-ий Благочинницький округ Остерського повіту.

Залишився у народній пам'яті, як просвітитель. Завдяки його зусиллям здобувала освіту місцева обдарована молодь (в тому числі Трохим Король). Активно сприяв реформам — зокрема, появі та утвердженню Літківського кредитового товариства (що без допомоги Церкви в його особі було б неможливим).

Водночас був апологетом «тихої» русифікації. Зокрема, збудував у містечку нову так звану «Слов'янську» церкву. На противагу старій, що була наступницею братської (згоріла у 1857 році) — і навіть на початку 20 століття вважалася офіційною церквою мало не «розсадником мазепинства».

Літківське Євангеліє

Докладніше: Літківське Євангеліє

У серпні 1909 року о. Яків ознайомив філолога і палеографа Олександра Грузинського з рукописом Євангелія. Учений ввів його до наукового обігу як Літківське Євангеліє.

У статті «Із історії перекладу Євангелія у Південній Росії в XVI сторіччі:— Літківське Євангеліє» (ЧИОНЛ. 1911. № 22) Олександр Грузинський пише:

На жаль, ні сам рукопис, ані його власник не могли дати ніяких вказівок на те, як він потрапив на лівий берег Дніпра. Взагалі, походження цього рукопису і склад його надзвичайно загадкові. Оригінальний текст (старомоск.) Къ сожалѣнію, ни сама рукопись ни владѣлецъ ея не могли дать никакихъ указаній на то, какъ она попала на лѣвый берегъ Днѣпра. Вообще, происхожденіе этой рукописи и составъ ея чрезвычайно загадочны.

Існують дві версії:

• Літківське Євангеліє було родинною реліквією Олександровських. На це у нарисі вказує сам Олександр Грузинський, називаючи Євангеліє власністю отця Якова, «… в сім'ї котрого воно зберігалося, як фамільна цінність». Також він зазначає, що:

На першому листі цього рукопису мається наступний запис колишнього[1] власника його: «Чернігівської Єпархії, Остерського повіту містечка Літок Миколаївської церкви настоятель Протоієрей Іаков Каллініків Олександровський. 1908 рік серпень». Оригінальний текст (старомоск.) На первомъ листѣ этой рукописи имѣется слѣдующая запись бывшаго владѣльца ея: „Черниговской Епархіи, Остерскаго уѣзда мѣстечка Лѣтокъ Николаевской церкви настоятель Протоіерей Іаковъ Калинниковъ Александровскій. 1908 годъ августъ".

• Рукопис здавна зберігався у літківській церкві і, очевидно, в якийсь момент був присвоєний отцем Яковом (на що побічно може вказувати і наведений Грузинським пізній — як для фамільної цінності — власницький напис із датою рівно за рік до знайомства вченого з Євангелієм).

Сім'я

• Дружина Любов Василівна.

• Донька Євдокія (1864 — 29 січня 1865) — померла немовлям у 10 місяців.

• Син Олександр (22 червня 1866^[2] — 1920), капітан РІА, згодом офіцер денікінської армії, загинув у 1920 році.

• Син Василь, учителював у Москві.

• Донька Олена (2 липня 1870 — ?).

• Син Олексій (1875 — 25 листопада 1937). Закінчив Чернігівську духовну семінарію (1896^[3]). Вчитель Літківської школи (1896—1903 роки). У 1904 році висвячений на священника. Був парохом села Заудайка (1904-1913) та Троїцької церкви Літок^[4] (з 1913 року). У 1922 році отримав сан протоієрея. З 1926 року — благочинний Броварського району.

Учасник Літківського повстання (Літківської республіки) 1920 року^[5]. Проживав у Літках, по вул. Шевченка, 49. У 1930 році півтора місяці був під слідством. 28 жовтня 1937 року арештований Броварським райвідділом НКВС УРСР. 17 листопада 1937 року за постановою «трійки» при Київському облуправлінні НКВС на підставі ст. 54-10 КК УРСР засуджений до розстрілу. Згідно виписки з протоколу №115, звинувачувався у тому, що:

… серед населення проводив к. р. діяльність, поширюючи провокаційні чутки про скору загибель Радвлади, у зв'язку з майбутньою війною фашистських країн проти СРСР. Погрожував розправою при зміні влади, активістам і комуністам. Групував навколо себе церковників і а/с елемент[5]. Оригінальний текст (рос.) … среди населения проводил к. р. деятельность, распространяя провокационные слухи о скорой гибели Соввласти, в связи с предстоящей войной фашистских стран против СССР. Угрожал расправой при перемене власти, активистам и коммунистам. Группировал вокруг себя церковников и а/с элемент.

Розстріляний 25 листопада 1937 року — очевидно у Биківнянському лісі. Бориспільська єпархія УПЦ (МП) ініціювала його приєднання до лику святих — разом із іншими розстріляними та закатованими в XX ст. радянською владою священниками Броварщини^[6][7][8].

• Донька Віра (13 серпня 1878 — ?). 24 серпня 1897 року одружилась з Михайлом Миколайовичем Любичем (1871 — ?), випускником і кандидатом богослів'я Київської Духовної Академії^[9].

• Син Дмитро (8 вересня 1880 — 21 грудня 1883) — помер у віці 3 років від «горлової жаби».

• Донька Марія (24 лютого 1886 — ?).