Алексинська ТЕЦ

Алексинська ТЕЦ — теплова електростанція у Тульській області Росії.

Алексинська ТЕЦ

54°29′36″ пн. ш. 37°02′30″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія
Введення в експлуатацію	1941 (турбіни 1 та 2), 1948 – 1949 (турбіни 3 та 4), 2019 (парогазовий блок)
Модернізація	1995 (заміна турбіни 2)
Вид палива	вугілля, потім природний газ
Котельні агрегати	2 парові (котли 1 та 2, виведені з експлуатації), 2 парові Таганрозький котельний завод ТП-230-1 (котли 3 та 4), 1 паровий ТП-230-2 (котел 5, виведений з експлуатації), 1 паровий Барнаульський котельний завод БКЗ-220-100Ф (котел 6), 2 котла-утилізатора ЗиО Подольск Пр-59/12-7,45/0,7-518/214 (парогазовий блок)
Турбіни	1 парова (турбіна 1, виведена з експлуатації), 1 парова Калузький турбінний завод ПР-12-19/15 (турбіна 2 після заміни), 1 парова Ленінградський металічний завод Т-50-90/1,5 (турбіна 3), 1 парова Ленінградський металічний завод К-50-90 / П-40-90/7 (турбіна 4, до / після переномінування, виведена з експлуатації), 2 газові Siemens SGT-800 + 1 парова Siemens SST-400 (парогазовий блок)
Електрогенератори	Т-12-2УЗ (генератор 2, після заміни), ТВФ-63-2У (генератор 3), 2 AMS 1250A LF + 1 AMS 1250 LG (парогазовий блок)
Встановлена електрична потужність	165 (2022)
Встановлена теплова потужність	231 Гкал/г (2022)
Материнська компанія	«РИР Энерго»
ідентифікатори і посилання
Алексинська ТЕЦ

Історія

Станцію спорудили з огляду на зведення Алексинського хімічного комбінату, що спеціалізується на виробництві вибухівки. ТЕЦ почала роботу в 1941-му з двома паровими турбінами потужністю по 25 МВт.

У вересні 1941-го ТЕЦ отримала певні пошкодження при бомбардуванні. Наприкінці того ж року на нетривалий час майданчик станції опинився під контролем німців, після відходу яких почалось її відновлення і в 1942-му вдалось ввести в дію котел № 2 та турбіну № 2. У 1946-му потужність ТЕЦ довели до проєктного рівня у 50 МВт.

У другій половині 1940-х прийняли рішення про розширення станції, що отримала три парові котла продуктивністю по 230 тонн пари на годину — два запущені в 1948 та 1949 роках типу ТП-230-1 (станційні номери 3 та 4) і один типу ТП-230-2 (номер 5). Також в 1948 та 1949 роках ввели в дію дві турбіни потужністю по 50 МВт (станційні номери 3 та 4).

У 1972-му котельне господарство підсилили агрегатом типу БКЗ-220-100Ф продуктивністю 220 тонн пари на годину (номер 6).

В 1995-му встановили нову турбіну № 2 типу ПР-12-19/15 потужністю 12 МВт. Крім того, в якийсь момент (не раніше 1998-го) турбіну № 4 переномінували у П-40-90/7 зі зменшенням потужності до 40 МВт.

У 2015-му з експлуатації вивели турбіну № 4, після чого в роботі залишались турбіни № 2 та № 3 і котли № 3, 4 та 6.

У 2019-му став до ладу сучасний парогазовий блок комбінованого циклу потужністю 114 МВт (вже у 2020-му переномінований на 124 МВт), в якому дві газові турбіни живлять через відповідну кількість котлів-утилізаторів одну парову турбіну. Того ж 2019-го потужність турбіни № 3 зменшили до 29 МВт, так що загальна потужність ТЕЦ стала дорівнювати 165 МВт при тепловій потужності 231 Гкал/г.

ТЕЦ спорудили з розрахунку на використання місцевого бурого вугілля. В 1990-му її перевели на природний газ, що надходить до регіону по газотранспортному коридору Північний Кавказ — Центр.

Для видалення продуктів згоряння ТЕЦ не пізніше 1972 року отримала димар заввишки 180 метрів, після чого старі димарі демонтували.

Видача продукції відбувається під напругою 220 кВ та 110 кВ.^{[1][2][3][4][5]}