Алексій (Могильницький)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Могильницький.

Священномученик Алексі́й (Могильни́цький), у миру Олексі́й Саве́лович Могильни́цький^[a], також відомий як Алексій Лельчицький (нар. 17 жовтня 1870(18701017), Мінськ, Російська імперія — пом. 10 жовтня 1937, Мозир, нині Гомельська область, Білорусь) — настоятель Свято-Троїцької церкви в Лельчицях, місцевошанований святий Білоруської православної церкви, мученик.^[1]

Алексій (Могильницький)
Священномученик Алексій Лельчицький в родинному колі. 1920-30-ті рр.
Священномученик
У миру:	Олексій Савелович Могильницький
Народився	17 жовтня 1870(1870-10-17) Мінськ, Мінський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	10 жовтня 1937(1937-10-10) (66 років) Мозир, Гомельська область, БРСР, СРСР
Шанується	Білоруська православна церква
Канонізований	2010
День пам'яті	20 жовтня (7 жовтня)
Подвижництво	Настоятель Свято-Троїцької церкви у Лельчицях; мученицька смерть під час переслідувань церкви у СРСР.

Біографія

Народився 17 жовтня 1870 року в Мінську в родині відставного військового й писаря Савелія Могильницького та його дружини Гермінії. Навчався у Мінському духовному училищі, згодом — у Мінській духовній семінарії.^[2][3]

У 1892 році, після закінчення семінарії, одружився з Анастасією Іванівною Полховською, і був призначений псаломщиком у Пінському повіті. Через рік висвячений у сан священника.^[4]

Початок служіння

Розпочав своє пастирське служіння у Різдво-Богородичній церкві села Великий Бор Річицького повіту, де одночасно виконував обов’язки викладача Закону Божого в місцевому училищі.

У 1896 році його перевели до села Турки Бобруйського повіту, де він прослужив близько десяти років. Парафія охоплювала понад п’ять тисяч вірян з одинадцяти сіл. Він здійснював богослужіння у двох храмах, опікувався церковно-парафіяльними школами та активно займався просвітницькою діяльністю.^[5]

У 1898 році за його ініціативи було збудовано новий дерев’яний Свято-Троїцький храм із дзвіницею та парафіяльні будівлі.

Під час російсько-японської війни 1904–1905 років він організовував збір пожертв на користь поранених воїнів, за що був відзначений медаллю Олександра III. За ревну пастирську діяльність отримав низку церковних відзнак.

У 1907 році його перевели до міста Мозиря, де він служив у соборі Святого Архангела Михаїла та викладав у двох навчальних закладах. У 1909 році його було возведено у сан протопресвітера.

Переслідування

У 1920 році був переведений до села Лельчиці Мозирського повіту, де він обійняв посаду настоятеля Свято-Троїцької церкви. Незважаючи на антирелігійну політику радянської влади, він продовжував своє пастирське служіння, зберігаючи вірність Церкві та духовним обов’язкам.

У 1930 році його вперше заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та засудили до примусових робіт. Після звільнення повернувся до Лельчиць і відновив богослужіння.

У 1935 році місцевий храм було закрито владою, після чого священник почав відправляти служби у власному домі. Його оселя фактично перетворилася на домову церкву, яку відвідували численні парафіяни з навколишніх сіл.

Навесні 1937 року в одній із сусідніх громад кілька жінок самовільно відкрили зачинений храм і почали молитися. Цей інцидент став приводом для нового переслідування, його звинуватили у «розпалюванні антирадянських настроїв». Обвинувачення за статтями 72 і 76 Кримінального кодексу Білоруської РСР звучало наступним чином:

Будучи учасником контрреволюційного угруповання, систематично поширював наклеп на Радянську владу, вихваляв життя у фашистській Польщі та Німеччині, вів активну агітацію проти всіх заходів партії та уряду, що проводилися в селі, закликаючи виходити з колгоспу. Поширював провокаційні чутки про швидку війну та поразку в ній Радянської влади, організовував нелегальні зібрання, на яких проводив контрреволюційну роботу.

Оригінальний текст (рос.)

Являясь участником контрреволюционной группировки, систематически возводил клевету на Советскую власть, восхвалял жизнь фашистской Польши и Германии, проводил активную агитацию против всех мероприятий партии и правительства, проводимых в деревне, призывая к выходу из колхоза. Распространял провокационные слухи о скорой войне и поражении в ней Советской власти, устраивал нелегальные собрания, где проводил контрреволюционную работу.

14 серпня 1937 року його заарештували. Під час слідства він відмовився визнавати провину чи свідчити проти інших. 27 вересня 1937 року був розстріляний за рішенням «особливої трійки» НКВС.

Пам’ять і вшанування

У 1989 р. отець Алексій був посмертно реабілітований, а у 2010 р. канонізований як місцевошанований священномученик Білоруської Православної Церкви. День пам’яті: 20 жовтня.^[6]

Родина

Разом з дружиною Анастасією Іванівною (1875—1912) мали п’ятеро дітей:

• Тихон (30 жовтня 1899 — 1915), загинув під час Першої світової війни.
• Феодосій (28 лютого 1898 — 1979), після Жовтневої революції емігрував до США, викладав у Бостонському університеті.
• Ніна (11 лютого 1901 — 1984), жила в польському Білостоці.
• Микола (нар. 16 січня 1903), жив в українському Словечному.
• Лариса (5 серпня 1894 — 1981), жила в білоруському Гомелі. Її донька, Галина Іванівна Єрмакова (1920 — 2001), здобула медичну освіту, у роки Другої світової війни служила на фронті, а згодом працювала хірургом у Гомелі. Двоє дітей.^[7]

Коментарі

1. біл. Аляксей Савельевіч Магільніцкі, рос. Алексей Савельевич Могильницкий