Алфьоров Олександр Анатолійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алфьоров.

Олекса́ндр Анато́лійович Алфьо́ров (нар. 30 листопада 1983, Київ) — український історик, радіоведучий, громадський та політичний діяч, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, Голова Українського інституту національної пам'яті, майор запасу ЗСУ.

Алфьоров Олександр Анатолійович
Олександр Алфьоров, 17 Серпня 2019 року
Народився	30 листопада 1983(1983-11-30) (41 рік)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	історик, громадський діяч, радіоведучий, політик
Відомий завдяки	історик, радіоведучий, громадський діяч, політичний діяч
Alma mater	Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Науковий ступінь	кандидат історичних наук
Посада	4-й Голова Українського інституту національної пам'яті
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Родина

Походить з українського шляхетсько-старшинського та дворянського роду Алфьорових.^[1] Народився в місті Києві, в родині науковців: батько — Алфьоров Анатолій Миколайович, кандидат біологічних наук, довгий час працював із Миколою Амосовим; мати Алфьорова Євгенія Олександрівна — педагог.^[2] З дружиною Тетяною виховують п'ятьох дітей.

Навчання

Олександр Алфьоров на форумі українських вікіпедистів, 5 червня 2021

2001 року закінчив середню школу № 137 (м. Київ).^[2] За час навчання у школі брав активну участь у конкурсі Малої академії наук: переможець всеукраїнського етапу МАН (2001) з історії. У 2006 р. закінчив із ректорською відзнакою Інститут історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова за спеціальністю викладач історії, вчитель правознавства. У 2012 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Історія України» за темою «Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України XVI—XVIII ст.». З 2012 року до початку війни студент заочного сектора Київської православної богословської академії (2 курси).^[2]

Трудова діяльність

З 2008 року працює радіоведучим Українського радіо «Культура» (з 2012 року ведучий авторської передачі «Історичні Фрески»^[3][1]).

З 2010 року — молодший науковий (з 2012 року науковий) співробітник Інституту історії України Національної академії наук України.

У 2014—2018 роках — прессекретар народного депутата України Андрія Білецького, з зими 2014 по червень 2015 року — керівник пресслужби полку «Азов».^[2]

З 2019 року — телеведучий на Суспільному телебаченні UA: Культура.

У 2020—2021 координатор українського відділення проєкту Принстонського університету «Framing the Late Antique and Medieval Economy».

З квітня 2022 року офіцер ССО «Азов-Київ», з вересня офіцер 3-ї окремої штурмової бригади, начальник групи гуманітарної підготовки та інформаційного забезпечення відділення психологічної підтримки персоналу. Одночасно був головою експертної групи з дерусифікації в Києві^[4].

27 червня 2025 Кабінет Міністрів України призначив Олександра Алфьорова головою Українського інституту національної пам'яті^[4].

Наукова діяльність

Автор понад 100 наукових статей; автор та співавтор книг:

• Алфьоров О. Особові печатки правобережної України: кінець XVIII — перша половина XIX ст. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський 2004. — 100 с.
• Алфьоров О. А., Однороженко О. А. Українські особові печатки XV—XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ. — Харків: Вид. «Просвіта», 2009. — 200 с.
• Алфьоров О. Старшинський рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне та майнове становище слобідської гілки другої половини XVII — початку ХХ ст. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2009. — 150 с.
• «Договори і постанови…» / Упорядник О. Алфьоров. — Київ: Вид. «Темпора» 2010. — 152 с.
• Тисяча років української сфрагістики. Каталог виставки. /у співавторстві/ К.,2014. — 505 с.
• Реєстри Сумського полку. 1660—1664 / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2016. — 534 с.
• Реєстри Полтавського полку 1654 р. /Упорядники О. Алфьоров, О. Монькін. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2018. — 266 с.
• Переписна книга Сумського полку 1691 р. / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2019. — 635 с.
• Михайло Чайковський. Шляхта обирає авантюризм / упорядник О.Алфьоров. — Київ: Вид.: Пропала грамота, 2020. — 608 с.
• Алфьоров О., Різніченко О. Переписна книга Білопільської сотні 1673 року. — Київ-Білопілля, 2021. — 219 с.
• Алфьоров О. Особові печатки з Правобережної України: середина XVII — початок ХІХ ст. Матеріали до каталогу. — Київ, 2021. — 210 с.
• Алфьоров О. Печатки Київської митрополії XI—XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих. — Київ: Видавничий дім «Антиквар», 2021. — 240 с^[5].
• Присяга козацьких полків, що були у поході 1718 року / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Запоріжжя, 2023. — 200 с.
• Переписна книга Сумського полку 1691 р. / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Запоріжжя, 2024. — 528 с.
• Seibt W., Alf'orov O. Byzantine Seals and Rus'ian Seals in the Byzantine Style Found on the Territory of Ukraine. — Kyiv, 2024. — 418 p.
• Відповідальний секретар наукових збірників «Сфрагістичний щорічник» (Вип. 1—5), «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики» (Вип. 25-26).
• Алфьоров О. , Петраускас А. ГОРОДНИЦЬКИЙ СКАРБ: СРІБНИКИ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА // Український нумізматичний щорічник. — 2021. — № 5. — C. 25^[6]

Внесок у розвиток науки

• У 2009 році віднайшов у Російському державному архіві давніх актів (м. Москва) копію «Конституції Пилипа Орлика», написану староукраїнською мовою^[7].
• У 2010—2017 роках — співорганізатор 7 міжнародних Сфрагістичних конференцій.
• 2017 року — куратор та автор виставки «Святослав Хоробрий: Дух Епохи» (Музей «Золоті Ворота» Національного заповідника «Софія Київська»).
• 2018 року — засновник «Історичного Радіо».
• 2020 року — відкрив світу раніше не відомого з джерел Київського митрополита Никифора ІІІ, який посідає місце між митрополитами Кирилом III (1247—1281) та Максимом (1285—1305). Судячи з напису на печатці, яку вперше презентовано на міжнародній конференції з історії Русі у Варшаві 2 лютого 2020 р., Никифор ІІІ був митрополитом лише трошки понад року. А можливо, помер у дорозі, адже його печатку (з колекції О. Шереметьєва) знайдено в Херсонесі (Севастополь).
• 2020 року — взяв участь у передачі державі Городницького скарбу.
• Автор герба Черняхівського району Житомирської області.

Громадсько-політична діяльність

2001—2007 рр. — голова молодіжного осередку ВГО «Союз гетьманців-державників».^[1] Член Українського геральдичного товариства.^[8]

З 2016 р. член Вищої Ради політичної партії Національний Корпус, речник партії. З 2018 року — керівник всеукраїнської кампанії «Пам'ять нації».^[2]

Голова експертної топонімічної комісії з опрацювання пропозицій щодо перейменування об'єктів міського підпорядкування, назви яких пов'язані з Російською федерацією та/або її союзниками (сателітами) при Київській міській державній адміністрації^[9][10].

Автор науково-популярного YouTube каналу Олександр Алфьоров.

Нагороди

• Орден «За заслуги» III ступеня (6 червня 2025) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної журналістики та інформаційної сфери, мужність і самовідданість, виявлені під час висвітлення подій повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, багаторічну сумлінну працю^[11].
• Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2015)^[2]
• Премія імені Дмитра Нитченка (2022)^[12]
• Медаль «За жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського патріархату.
• Численні подяки від Українського музею в Чикаго, Міністерства культури, Малої академії наук та ін.^[2]