Амбіцький Юрій Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Амбіцький.

Ю́рій Іва́нович Амбі́цький (нар. 13 січня 1927, Прусік — пом. 18 липня 2000, Львів) — український різьбяр, скульптор; член Спілки радянських художників України з 1961 року. Старший брат різьбяра Мирона Амбіцького.

Амбіцький Юрій Іванович
Народження	13 січня 1927(1927-01-13)  Прусік, Гміна Сянік, Сяноцький повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Смерть	18 липня 2000(2000-07-18)[1] (73 роки)
	Львів, Україна
Поховання	Львів
Країна	Польська Республіка  СРСР  Україна
Навчання	Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша (1957) і Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1965)
Вчитель	Севера Іван Васильович, Телишева Олена Миколаївна, Лащук Юрій Пилипович, Курилич Михайло Васильович, Гладкий Михайло Захарович, Якунін Іван Васильович, Ульгурський Ярослав Олексійович і Порожняк Тарас Миколайович
Діяльність	скульптор, різьбяр по дереву, вчитель
Член	Спілка радянських художників України
Брати, сестри	Амбіцький Мирон Іванович

Біографія

Народився 13 січня 1927 року в селі Прусіку (нині Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі). Походив із династії лемківських народних різьбярів. З 1945 року жив в Україні.

Упродовж 1946—1957 років навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва у Івана Севери. Дипломна робота — меморіальна дошка Устиму Кармалюку (керівник Олена Телишева), встановлена у Кам'янці-Подільському на Папській вежі Старої фортеці 18 квітня 1958 року ^[2]. З 1957 року — художник-монументаліст Львівського художньо-виробничого комбінату; одночасно протягом 1958—1963 років викладав у середній школі у Львові.

1965 року закінчив Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва, де навчався у Тараса Порожняка, Юрія Лащука, Михайла Курилича, Івана Якуніна, Ярослава Ульгурського. Дипломна робота — декоративні скульптури малих форм «Гуцульська сюїта» та «Львів'янка» у кераміці (керівник Михайло Гладкий, оцінка — відмінно)^[3].

Жив у Львові в будинку на вулиці Тернопільській, № 1 а, квартира № 26. Помер у Львові 18 липня 2000 року. Похований у Львові^[4].

Творчість

Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Використовував дерево, ковану мідь, камінь, метал, гальваніку, кераміку. Поєднував традиції лемківської різьби та сучасної львівської скульптурної школи. Разом із братом створив скульптури:

• «На водопій» (1960);
• «Колгоспні змагання» (1960);
• горельєф «Гайдамаки» (1961, за мотивами поеми Тараса Шевчека «Гайдамаки»);
• «Естафета миру» (1962);
• «Будьонівці під Львовом» (1962);
• «Було колись на Вкраїні» (1964; Національний музей Тараса Шевченка);
• декоративне панно «Діти різних народів» (1966);
• «Нащадки Довбуша» (1967);
• декоративна пластина «Тачанка» (1968);
• «Голова гуцула» (1968);
• «Опришки» (1970);
• «Поліська легенда» (1971);
• плакета «Пам'ятка львівської архітектури» (не пізніше 1974)^[5];
• «За владу Рад», барельєф (не пізніше 1974)^[6];
• «С. Марченко», медаль (не пізніше 1974)^[7];
• «Танок» (1975, дерево, 145×90×65)^[8];
• «Заслужені артистки УРСР сестри Байко» (1975, мідь, гальванопластика, 100×66×32, співавтор Василь Одрехівський)^[9];
• скульптурні портрети Тараса Шевченка, Івана Франка (обидва — 1975);
• «Карпатський рейд» (1975, дерево, 85×200×35),^[10];
• «Портрет Героя Радянського Союзу П. Дяченка» (1975, гальванопластика, 50×30×30)^[8];
• «На світанку сина проводжала мати» (1977, дерево, 80×80×35)^[11];
• «Лілея» (1977);
• «Пісня» (1979, дерево, 100×66×30)^[8];
• «Золота осінь» (1979);
• «Весна» (1982, тонований гіпс, 80×60×30)^[12];
• ажурний рельєф «За життя» (1982, тонований гіпс, 70×90×15)^[13];
• «Журавлі» (1984);
• «Весна 45-го» (1985);
• «Нескорений» (1985, дерево, 90×60×70)^[14];
• «У батьковій кузні» (1986, тонований гіпс, 80×50×37)^[15];
• «Танок» (1986);
• «Портрет Тараса Шевченка» (1988);
• «Материнство» (1988);
• «Господар рідних гір» (1988);
• «Газда» (1989);
• «Юрій Змієборець» (1998);
• «Архангел Михаїл» (1998);
• «Молитва» (1999);
• «Мольфар» (1999);
• «Доля» (1999);

монументальна скульптура

• меморіальна дошка у Кам'янці-Подільському (вулиця Шевченка, № 33), присвячена перебуванню у місті у 1923—1939 роках двічі Червонопрапорного прикордонного загону (квітень 1958, не збереглася);
• пам'ятний знак депутатові Верховної Ради СРСР Ганні Гоголь у селі Черче Івано-Франківської області (1979, співавтор Мирон Амбіцький, архітектор Володимир Блюсюк)^[16];
• пам'ятник Тарасові Шевченку в селі Фразі Рогатинського району Івано-Франківської області;
• погруддя Іванові Франку в селі Залукві Рогатинського району Івано-Франківської області;
• скульптурне оформлення фірмового магазину і кафетерія «Карпаты» в Ростові-на-Дону^[17].

Брав участь у обласних, всеукраїнських, всесоюзних, зарубіжних виставках з 1957 року, зокрема у республіканських і всеукраїнській у Києві у 1961, 1964, 1999 роках; виставках «Українське народне декоративне мистецтво»: у Франції у 1957 році, Угорщині і Німеччині у 1965 році, Канаді у 1967 році. У 1962 році отримав 2-гу премію на республіканському конкурсі сувенірів.

Крім вище згаданого музею, роботи збергігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, Канівському музеї Тараса Шевченка, Харківському етнографічному музеї, Національному музеї та Музеї етнографії у Львові. Близько 20 творів братів придбало Міністерство культури України^[18].