Анархо-колективізм

Анархо-колективізм^[1], також відомий як колективістський анархізм^[2] та анархістський колективізм^[3], — це анархістська школа думки, яка передбачає як колективну власність на засоби виробництва, так і право робітників на плоди своєї праці^[4][5][6], що забезпечується скасуванням держави та державної і приватної власності на засоби виробництва і суспільним пактом між індивідами та колективами^[7].

Михайло Бакунін виступає на Базельському конгресі Першого Інтернаціонала 1869 року

Опис

Ідеї Бакуніна

Спочатку концепція колективістського анархізму була сформульована російським революційним анархістом Михайлом Бакуніним як синтез свободи та соціальної рівності^[8]. Михайло Бакунін виступав проти державної і приватної власності на засоби виробництва, пропонуючи натомість ідею, що засоби виробництва повинні бути колективною власністю і контролюватися та управлятися безпосередньо виробниками через організацію «вільних асоціацій».

Згідно з цією моделлю, працівники повинні отримувати винагороду за свою працю від інституцій прямого народовладдя. Ці доходи повинні використовуватися для придбання товарів на муніципальному ринку.

Ці доходи повинні використовуватися для придбання товарів на комунальному ринку^[9]. Це відрізняється від анархо-комунізму, де зарплати скасовані і люди можуть вільно використовувати товари зі складу «відповідно до своїх потреб». Тому «колективістський анархізм» Бакуніна розглядається як змішана форма індивідуалізму та колективізму^[10]. Термін «індивідуалізм» тут стосується окремих осіб, які отримують винагороду за виробництво своїх продуктів праці в тому сенсі, що вони володіють власними знаряддями праці і отримують винагороду в тій чи іншій формі. «Колективізм» тут описує спільну власність на землю та засоби виробництва^[11].

Бакунін писав:

в ім'я свободи, яку ми визнаємо єдиною основою і єдиним легітимним творцем будь-якої організації, економічної чи політичної, ми завжди будемо протестувати проти всього, що хоч якось нагадує комунізм комунізм чи державний соціалізм,

які він принципово вважав авторитарними^[12].

Михайло Бакунін виходив з ідеї революційного перетворення суспільства, вважаючи, що тільки таким чином може бути створено суспільство, засноване на колективістських принципах. Після колективізації засобів виробництва передбачалася зміна системи оплати праці: кожен буде отримувати заробітну плату відповідно до відпрацьованого часу, а отримана за відпрацьований час заробітна плата буде витрачатися на придбання товарів на на загальнокоммунальном ринку.^{[джерело?]}

Anarchist FAQ

Anarchist FAQ підсумовує колективістський анархізм наступним чином:

Головна відмінність між анархо-колективістами та анархо-комуністами полягає в питанні грошей після революції. Анархо-комуністи вважають скасування грошей вирішальним, тоді як анархо-колективісти вважають ключовим припинення приватної власності на засоби виробництва. Як сказав Кропоткін, «[колективістський анархізм] означає стан, в якому всі засоби виробництва, необхідні для виробництва, належать спільно робочим групам і вільним громадам, тоді як спосіб розподілу праці, комуністичний чи інший, визначається кожною групою самостійно»[13]. Хоча комуністи і колективісти одночасно прагнуть, щоб виробництво здійснювалося вільними асоціаціями робітників, вони розходяться в думках щодо того, як слід розподіляти вироблені товари. Комунізм базується на вільному споживанні товарів усіма, тоді як колективізм передбачає розподіл товарів за виконаною працею. Проте більшість анархо-колективістів вважають, що після періоду зростання продуктивності та зміцнення почуття спільності гроші зникнуть[14].

Деякі колективістські анархісти, такі як прихильники партисипативної економіки, відстоюють форму винагороди та кредитування, але продовжують відкидати гроші та ринок.

Інші відомі прихильники колективістського анархізму посилаються на німецького анархіста Йогана Моста, перш ніж він став комуністичним анархістом. У наш час багато анархо-синдикалістів вважають колективістський анархізм найкращою формою господарювання. Колективістські анархісти спочатку використовували термін «колективістський», щоб відмежуватися від мютюелістів, послідовників Прудона, та соціалістів, пов'язаних з Карлом Марксом^[12].

Колективістські анархісти вважають профспілки інструментом, за допомогою якого можна реалізувати колективізм шляхом соціальної революції, в результаті якої вони стануть ядром посткапіталістичного суспільства^[15].

Перший Інтернаціонал

Бельгійський соціаліст Сезар Де Паепе, як і Михайло Бакунін, вважається засновником колективістського анархізму, ідею якого вони обоє незалежно один від одного сформулювали вперше в 1866 році^[16]. Попри опір прудоністів, більшість учасників конгресів Інтернаціоналу в Брюсселі (6–13 вересня 1868 р.) та Базелі (6–11 вересня 1869 р.) висловилася за колективну власність^[17]. З часу конгресу в Базелі ця концепція отримала назву колективізм. Антиавторитарні секції Першої Інтернаціоналу проголосили на конгресі в Сент-Імьене в 1872 році, що «прагнення пролетаріату не можуть мати іншої мети, крім абсолютно вільної економічної організації, незалежної від урядів держав, та об'єднання, заснованого на праці та рівності всіх», в якій кожен робітник «повинен мати право користуватися більшою частиною плодів своєї праці і таким чином повністю розвивати свої духовні, матеріальні та моральні сили в рамках спільноти». Ця революційна зміна може відбутися тільки „шляхом спонтанних дій самого пролетаріату, його торгових інституцій та автономних комун“. Подібну позицію займала робітнича асоціація іспанського регіону в 1882 році, як описано в есе «Колективізм» ветерана-анархіста Першої Інтернаціоналу Хосе Лунаса Пухольса.

На початку 1880-х років більшість європейських анархістів перейняли анархо-комуністичні ідеї, які передбачали скасування найманої праці та розподіл благ за потребами. За іронією долі, термін „колективізм“ все частіше асоціювався з авторитарним державним соціалізмом Карла Маркса, який хотів зберегти систему прямої оплати праці до переходу суспільства до повного комунізму. Комуністичний анархіст Петро Кропоткін критикував цю позицію у своєму есе, „Наймана праця в колективістському суспільстві“, яка була перевидана в його книзі „Хліб і воля“ в 1892-му році.^{[джерело?]}

Теорія

Різниця між колективістським і комуністичним анархізмом лежить у збереженні системи найманої праці після соціалізації колективістами, в той час як анархо-комуністи вважали за необхідне не просто соціалізувати засоби виробництва, а й продукти праці.

Анархо-колективісти не завжди виступають проти використання грошей, в даному питанні їх підхід може бути варіативним. При цьому спочатку анархо-колективісти вважали свої теоретичні дослідження моделлю потенційно можливого переходу до комуністичного анархізму. Джеймс Гільйом, товариш Бакуніна по Першому Інтернаціоналу, писав, що анархо-колективістська суспільство „забезпечить спільне використання знарядь праці, які є власністю кожної з цих груп і які, шляхом двосторонньої угоди, будуть стає колективною власністю всієї … федерації“.

Колективісти висловлюються на користь автономії робочого місця та самоврядування „робітників на різних фабриках не мають ні найменшого наміру передати насилу завойований контроль над знаряддями праці вищої влади, що називає себе“ корпорація».^{[джерело?]}