Андрушко Сергій Павлович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Сергій Андрушко.

Андру́шко Сергі́й Па́влович (нар. 16 листопада 1963, с. Сліди Тиврівського району Вінницької області, УРСР) — український актор. Заслужений артист України. Чоловік Наталі Колтун-Андрушко — української радіожурналістки.

Сергій Павлович Андрушко
Сергій Андрушко (серпень 2016)
Сергій Андрушко (серпень 2016)
Народився	16 листопада 1963(1963-11-16) (61 рік)  Сліди, Тиврівський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Національність	українець
Громадянство	УРСР →  Україна
Діяльність	актор
Дружина	Наталка Колтун
Діти	син Ярослав[1] Дочка Ярина
Нагороди та премії
Сергій Павлович Андрушко у Вікісховищі

Життєпис

Закінчив хореографічне відділення культурно-освітнього училища в Тульчині Вінницької області (1982), акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва (1989, нині університету театру, кіно і телебачення).

Відтоді — актор Тернопільського академічного обласного драматичного театру. Водночас від 1993 — викладач танцю, сценічної пластики та фехтування на акторському відділенні Тернопільського музичного училища, від 2005 — викладач сценічного руху в інституті мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету.

Із перших днів повномасштабного вторгнення став добровольцем, вступивши до 105 бригади тероборони^[2][3][4].

Творчість

У дитинстві займався художньою самодіяльністю, багато співав. Першу роль Альберто («Людина і Джентльмен» Едуардо де Філіппо) виконав у дипломній виставі в театральному інституті^[1]. Дебютом у Тернопільському драмтеатрі була епізодична роль двірника у виставу «Діти Арбату»^[1].

Ролі

• Гораціо, Меркуціо («Гамлет», «Ромео і Джульєтта» Вільяма Шекспіра),
• Цар Микола ІІ («Соломія Крушельницька» Богдана Мельничука та Івана Ляховського),
• Кривоніс («Сотниківна» Богдана Мельничука за повістю Богдана Лепкого),
• Онисим («Коханий нелюб» Ярослава Стельмаха),
• Ротмістр («Дами і гусари» О. Фредро),
• Гриша («Євангеліє від Івана» А. Крима),
• Прокіп («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка),
• Менахем («Поминальна молитва» Григорія Горіна),
• Калитка («Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого),
• Маркіз ді Форліпополі («Господиня заїзду» Карло Гольдоні)^[1],
• Наум Лопух («Циганка Аза» Михайла Старицького)^[1]
• Гардінг («Політ над гніздом зозулі» Кена Кізі)^[1]
• Майкл Деделюк («Гуцулка Ксеня» Я.Барнича)
• Возний («Наталка Полтавка» І.Котляревського)
• Даммерль («Рятуйте, мене женять» Ф.Крьоца)
• Розовський («Любов без гриму» А.Мілько)
• Роні («Медовий місяць на всі сто» Р.Куні)

У кіно

• Роман («Чотири броди»)
• Опричник («Час збирати каміння»)
• Старшина Хоменко («Один — в полі воїн»)
• Циган («Політ золотої мушки»)
• знявся у близько 20-ти українських серіалах.

Курйози

У виставі «Гетьман Дорошенко», граючи писаря, виконував трюк із шаблею. Виставу грав у чоботях на високих каблуках, а трюк у спеціальних танцювальних чоботях. Під час танцю вибігав за куліси перевзуватися, одного разу вибіг за куліси, швиденько зняв чоботи на каблуках, а танцювальних у визначеному місці не виявилося, тож вибіг на сцену і почав стрибати через шаблю у червоних шароварах та білих шкарпетках.^[1]

Під час вистави-казочки «По щучому велінню» очі засліпило світло від прожекторів і артист упав в оркестрову яму, зламавши пальці на руці, але дограв виставу з травмованою рукою і за допомогою партнерів обіграв цей випадок, ніби так було задумано.^[1]

Нагороди

• Неодноразовий лауреат театральних фестивалів у номінації «Краще пластичне вирішення вистави», зокрема 4-го фестивалю (2003) «Тернопільські театральні вечори. Дебют» («Не судилось» Михайла Старицького).
• 2022 — медаль «За службу Україні» від Тернопільської обласної військової адміністрації^[5]
• 2025 — нагородний знак міського голови Тернополя з нагоди Міжнародного дня театру

Медалі

• За оборону рідної держави
• За жертву крові в боях за волю України (за поранення)
• Незламним героям російсько-української війни