Андрєєв Олександр Федорович (фізик)

Олександр Федорович Андрєєв (10 грудня 1939, Ленінград — 14 березня 2023) — російський фізик-теоретик, академік РАН (1987); член-кореспондент АН СРСР з 1981, доктор фізико-математичних наук. Професор МФТІ з 1979. Почесний член Національної академії наук України^[5].

Андрєєв Олександр Федорович
рос. Александр Фёдорович Андреев
Народився	10 грудня 1939(1939-12-10)[1][2]  Ленінград, РРФСР, СРСР[1]
Помер	14 березня 2023(2023-03-14)[3] (83 роки)
Країна	Росія
Діяльність	фізик-теоретик, фізик, викладач університету
Alma mater	МФТІ
Галузь	фізика низьких температур[4], фізика твердого тіла[4] і теоретична фізика
Заклад	Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН Лейденський університет[2]
Посада	віцепрезидент[1]
Вчене звання	професор[d], академік АН СРСР[d] і академік Російської академії наук
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Ландау Лев Давидович і Халатников Ісаак Маркович
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР Грузинська національна академія наук
Родичі	Олександр Грищук
Нагороди	Золота медаль імені П. Л. Капиці (1999) Премія імені І. Я. Померанчукаd (2004) медаль Карусаd (1987) Почесний доктор Лейденського университетуd (2005) Меморіальна премія Саймона
Особ. сторінка	kapitza.ras.ru/~andreev/
Андрєєв Олександр Федорович у Вікісховищі

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Олександр Андреєв.

Біографія

Віце-президент Російської академії наук (1991—2013). Голова Наукової ради РАН з фізики низьких температур. Член Відділення фізичних наук РАН (академік-секретар Відділення з 2002 по 2008 рр.). Член Президії Російського Пагуошського комітету (2009—2014).

Директор Інституту фізичних проблем ім. П. Л. Капиці РАН (з 1990 по 2017).

Головний редактор «Журналу експериментальної і теоретичної фізики». Головний редактор журналу «Природа».

Закінчив радіофізичний факультет МФТІ (1961).^[6] У 1959 успішно здав «теормінімум» Л. Д. Ландау. А. Ф. Андрєєв був останнім студентом, якого Ландау прийняв у свою групу.

Онук — Олександр Грищук, російський шахіст^[7].

Напрями досліджень

Основні наукові праці присвячені фізиці низьких температур і фізиці твердого тіла, надпровідності, статистичній фізиці.

Побудував теорію проміжного стану надпровідників. Теоретично передбачив андріївське відбиття — ефект відбиття квазічастинки, що переносить заряд в нормальному металі від границі зі надпровідником (зареєстровано, як наукове відкриття).

Побудував теорію квантових кристалів (спільно з І. М. Ліфшицем), Передбачив явище квантової дифузії, а також квантову адсорбцію домішок на поверхні рідкого гелію та поверхневий другий звук.

Розв'язав загальну задачу про особливості термодинамічних величин в точці фазового переходу I роду. Передбачив явище надкристалізації квантових кристалів і існування хвиль плавлення і кристалізації, відкритих експериментально у твердому гелії.

Співавтор наукового відкриття «Явище квантової дифузії в кристалах» Диплом № 206, 17 листопада 1978 р. (з пріоритетом від 15.01.1969 р.), співавтори Б. Н. Есельсон, І. М. Лівшиць, В. Н. Григорьєв, В. А. Михєєв^[8].

Визнання

• Член-кореспондент Академії наук СРСР (1981)
• Ленінська премія (1986)
• Дійсний член Академії наук СРСР (1987)
• Carus-Medaille^[de] (1987)
• Меморіальна премія Саймона (1995)
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1999)^[9]
• Золота медаль імені П. Л. Капиці (РАН) (1999)
• Закордонний член Академії наук Грузії (2002)
• Закордонний член Національної академії наук України (2009)
• Міжнародна премія ІТЕФ їм. І. Я. Померанчука (2004)
• Премія Джона Бардіна (2006)
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2010)
• Командор Ордена Заслуг перед Республікою Польща (2010)
• Демидовська премія (2011)

Статті та книги

• Олександр Федорович Андрєєв [Архівовано 3 вересня 2013 у Wayback Machine.] в журналі «Успіхи фізичних наук»