Андрійчук Михайло Омелянович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Андрійчук.

Миха́йло Омеля́нович Андрійчу́к, (21 листопада 1927, Нехворощ — 1 листопада 2020, Хмельницький) — український графік і педагог; член Спілки радянських художників України з 1964 року. Батько художника Тараса Андрійчука^[1].

Андрійчук Михайло Омелянович
Народження	21 листопада 1927(1927-11-21)  Нехворощ, Андрушівський район, Бердичівська округа, Українська СРР, СРСР
Смерть	1 листопада 2020(2020-11-01) (92 роки)
	Хмельницький, Україна
Країна	СРСР  Україна
Жанр	портрет і побутовий жанр
Навчання	Одеське художнє училище (1956) і Київський державний художній інститут (1962)
Вчитель	Павлюк Микола Артемович, Селіванов Іван Михайлович і Пащенко Олександр Софонович
Діяльність	художник
Працівник	Хмельницький національний університет
Член	Спілка радянських художників України
Діти	Андрійчук Тарас Михайлович
Нагороди	Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького
Андрійчук Михайло Омелянович у Вікісховищі

Біографічні відомості

Народився 21 листопада 1927 року в селі Нехворощі (нині Бердичівський район Житомирської області, Україна) у селянській сім'ї^[1]. Протягом 1951—1956 років навчався в Одеському художньому училищі, був учнем Миколи Павлюка; у 1956—1962 роках — на відділенні графіки в Київському художньому інституті у Івана Селіванова, Олександра Пащенка. 1960 року працював керівником образотворчої студії для дорослих і викладачем дитячої художньої школи при Феодосійській картинній галереї імені Івана Айвазовського.

Викладачі секції дизайну кафедри технології і конструювання швейних виробів Хмельницького національного університету (2004 рік)

Від 1962 року працював у Хмельницькому на художньо-виробничому комбінаті: був членом художньої ради, головою художньої ради, головним художником. Протягом 2002—2012 років — доцент Хмельницького національного університету^[2]. Мешкав у Хмельницькому в будинку на вулиці Кам'янецькій, № 48, квартира № 13. Помер у Хмельницькому 1 листопада 2020 року.

Творчість

Працював у галузі станкової графіки, створював картини переважно побутового та портретного жанру. Серед робіт:

серії графічних творів

• «Трударі Поділля» (1970);
• «Мої земляки» (1976);
• «Сільські торжества» (1979);
• «108 вад людських» (1997);

літографії

• «Чекають молодих» (1957);
• «Доярки» (1962);
• «Літо» (1962);
• «Улюблениця» (1962);
• «Гаряча пора» (1962);
• «Додому» (1962);
• «Якби зустрілися ми знову…» (1963);
• «А ти, всевидящеє око…» (1963);
• «Воля незламна» (1964);
• «Про людей хороших» (1964);
• «Нові обряди на поділлі» (1967);
• «Ленінське слово» (1969);
• «Побратими» (1979);
• «Рапортують механізатори» (1979);
• «Подолянки» (1980);
• «Павло — тракторист» (1981);
• «Вродило — і ради не дам...» (1982);
• «Родина механізаторів» (1982);
• «Леся Українка» (1994);

серії композицій

• портрети трударів села (1985);
• твори за мотивами поезій Тараса Шевченка (1990).

монументальні твори

• басейн-фонтан з фігурою барона Мюнхаузена у дворі будинку на вулиці Кам'янецькій, № 48 у Хмельницькому (1970)^[2];
• монументально-декоративне панно та портрети письменників і педагогів у інтер'єрах Хмельницької обласної бібліотеки для юнацтва (1970—1980);
• рельєф «Юні герої Поділля» в інтер'єрі читального залу Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Тараса Шевченка (1986).

Брав участь у республіканських виставках з 1957 року. Персональні виставки відбулися у Хмельницькому у 1977, 1995, 1998 роках, Чернівцях у 1978 році, Кам'янці-Подільському у 1979 році, Києві у 1982 році, Нетішині у 1998 році.

Роботи митця зберігаються у Бердянському, Горлівському, Запорізькому, Донецькому художніх музеях, Запорізькому краєзнавчому музеї, Києво-Печерському національному історико-культурному заповіднику, Київському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки.

Відзнаки

• Заслужений художник УРСР з 1987 року;
• Почесна грамота Верховної Ради України (2018; за особливі заслуги перед Українським народом)^[2];
• Почесний громадянин Хмельницького з 2019 року^[2];

премії

• Хмельницька обласна премія імені В'ячеслава Розвадовського за 1997 рік^[2];
• Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького за 2002 рік^[2].

У 2011 році за досягнення у розвитку мистецтва нагороджений спеціальною відзнакою регіональної премії «Скарби землі Болохівської»; у 2012 році став переможцем 16-го Подільського регіонального рейтингу популярності «Людина року» — «Гордість краю».^[2].