Течія Західних вітрів

Течія Західних вітрів або ж Антарктична циркумполярна течія (англ. Antarctic Circumpolar Current, ACC) — потужна океанічна течія в Південній півкулі між 40 і 55° південної широти, що зумовлена впливом постійних західних вітрів (звідки й назва) і має напрям із заходу на схід^[1]. Це найпотужніша на Землі течія. Перетинає Атлантичний, Індійський та Тихий океани^[1]. Ця течія охоплює земну кулю безперервним кільцем, в межах Південного океану від неї відгалужуються холодні Бенгельська, Західноавстралійська та Перуанська течії^[1].

Течія Західних вітрів
Континент	Антарктида
Розташовується на водоймі	Атлантичний океан, Індійський океан, Тихий океан, Південний океан
Течія Західних вітрів у Вікісховищі

Течія Західних вітрів — найпотужніша течія Світового океану

ACC є домінуючою ознакою циркуляції Південного океану і має середній транспорт в 100–150 свердрупів (Sv, мільйонів м³/с), ^[2]

З Циркумполярною течією пов’язана антарктична конвергенція, де холодні антарктичні води зустрічаються з більш теплими водами субантарктики, створюючи зону апвелінгу поживних речовин.

Течія створює вири Росса і Ведделла.

Північна межа течії проходить приблизно по 40° південної широти, південна підходить до берегів Антарктиди. Довжина цієї течії перевищує 30 тис. км, середня ширина близько 1 тис., максимальна близько 2,5 тис., мінімальна — в протоці Дрейка. Течія проникає майже до дна океану на глибини до 2-4,5 км.

Антарктична циркумполярна течія від чотирьох до п'яти разів потужніша за течію Гольфстриму і переносить води в обсягах, що перевищують потік Амазонки у сто разів^[3]. Швидкість течії до 2 км/год, але зазвичай у межах 0,4-0,9 км/год, на глибинах — не більше 0,4 км/год. Температура води змінюється від 12-15 °С у північній частині течії і до 1-2 °С в південній, солоність відповідно — від 35 до 34 ‰^[1].

Щосекунди ця течія переносить понад 240 млн м³ морської води, тобто значно більше, ніж усі інші течії разом узяті, навіть у найвужчому місці, в протоці Дрейка щосекундне перенесення становить близько 130 млн м³.

Характеризується сильними вигинами, які виникають під упливом контурів материків, рельєфу дна і особливостей взаємодії з атмосферою. Антарктична циркумполярна течія — потужне джерело енергії для утворення циклонів і антициклонів, які мають велике значення для формування погоди на всій планеті. У зоні цієї течії утворюються і найбільші водяні вихори, які мають лише місцеве поширення на відміну від інших, які дрейфують за течією.

Через часті і сильні шторми зону течії називають «ревучими сороковими широтами».

Утворення

Опубліковані оцінки початку Антарктичної циркумполярної течії різняться, але зазвичай вважається, що вона почалася на межі еоцену/олігоцену. Ізоляція Антарктиди та утворення ACC відбулися з відкриттям Тасманійського проходу та протоки Дрейка. Тасманійський морський шлях розділяє Східну Антарктиду та Австралію і, як повідомляється, відкрився для циркуляції води 33,5 млн років. ^[4] Час відкриття протоки Дрейка між Південною Америкою та Антарктичним півостровом є більш спірним; тектонічні та осадові дані показують, що він міг бути відкритим ще до 34 млн років ^[5] оцінки відкриття проходу Дрейка становлять від 20 до 40 млн років. ^[6] Багато дослідників приписують ізоляцію Антарктиди течією причиною зледеніння Антарктиди та глобального похолодання в еоценову епоху. Океанічні моделі показали, що відкриття цих двох проходів обмежувало полярне зближення тепла і викликало охолодження температури поверхні моря на кілька градусів; інші моделі показали, що рівні CO₂ також відігравали значну роль у зледененні Антарктиди. ^[6][7]

Сповільнення руху течії

У 2025 році вчені Боннського університету та Хайнанського університету в Хайкоу, аналізуючи донні відклади моря Скоша з глибини від 3000 до 4000 метрів, з’ясували, що Антарктична циркумполярна течія сьогодні рухається утричі повільніше, ніж 130 тисяч років тому^[8],^[9]. Раніше вона була приблизно на 600 кілометрів ближче до Південного полюса, ніж зараз. Хоча кліматичні умови того часу були загалом схожі на сьогоднішні, головну відмінність вчені пов’язують з циклами Міланковича — періодичними змінами орбіти Землі, її нахилу та обертання. Ці цикли впливають на інтенсивність сонячного випромінювання, що досягає планети, і, як наслідок, на силу вітрів, які є основним рушієм АЦТ. 130 000 років тому ці орбітальні параметри створили унікальну комбінацію, що значно посилила вітри та прискорила течію^[10]. Моделювання, проведене університетом Мельбурна, показало: через потепління клімату течія може сповільнитися ще на 20% до 2050 року^[11]. У 2025 році вона переносила 173 млн м³ води щосекунди^[12].

Сповільнення Антарктичної циркумполярної течії може створити ланцюгову реакцію, яка призведе до непередбачуваних кліматичних змін та серйозних наслідків для морської екосистеми і порушить розподіл поживних речовин в океані. Зміни в розподілі поживних речовин можуть вплинути на життєдіяльність різних морських організмів, від планктону до великих морських ссавців. Це, у свою чергу, може вплинути на риболовецьку промисловість і продовольчу безпеку в усьому світі^[13]. Ослаблення течії означає, що Світовий океан втрачає спроможність регулювати клімат, внаслідок чого глобальне потепління тільки прискориться через зниження здатності океану діяти як поглинач вуглецю^[14]. Тепла вода швидше нагріватиме морський лід, пришвидшуючи його танення. Крім того, течія виступає природним бар'єром, який стримує теплі води та деякі види морських рослин і тварин від проникнення в Антарктику. Якщо цей бар'єр ослабне, у її води потраплять види, які можуть зруйнувати місцеві морські екосистеми. Це своєю чергою може негативно вплинути на популяцію пінгвінів в Антарктиді^[15].