Антоній Протазій Потоцький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Потоцький.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Антоній Потоцький.

Антоній Протазій (Прот) Яцек Потоцький герба Пилява (пол. Antoni Protazy Jacek Potocki), 11 вересня 1761 — 1801) — польський шляхтич, державний діяч, один із піонерів капіталізму (банкір, промисловець). Останній київський воєвода (з жовтня чи листопада 1790 р.; отримав за допомогу в 15 000 дукатів; диплом від 28 березня 1791 р.).

Антоній Протазій Яцек Потоцький пол. Antoni Protazy Potocki
дідич Станиславова
1792 — 1801
Попередник:	Катажина Коссаковська
Народження:	11 вересня 1761(1761-09-11)[1]  Ґузув, Ґміна Віскіткі, Жирардовський повіт, Мазовецьке воєводство, Польща
Смерть:	1801[2][1][…]
Країна:	Річ Посполита
Релігія:	Католицизм
Рід:	Потоцькі
Батько:	Ян Проспер Потоцькийd
Мати:	Паула Шембекd
Шлюб:	Любомирська Марія Федорівна
Діти:	Емілія Потоцькаd
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Гузові 11 вересня 1761 р. (день св. Протазія, Яцека). Внук Антонія Міхала Потоцького — белзького воєводи, єдиний син гузовського старости Яна Проспера Потоцького та його дружини Паулі з Шембеків. У дитинстві перебував під опікою діда А. М. Потоцького.

Восени 1792 року отримав права на «фортуну» Барбари з Любомирських — дружини Калікста Поніньського, для чого творив інтриги.^[3] Тримав у заставі: 1779-80 Мурафу (Брацлавське воєводство), 1787 р. Бердичів, 1786-1789 р. графство Роське, від 1791 р. Миропіль, у 1790-х — посесор Вінницького староства. У 1779 р. купив «ключ Махнівський» (місто, 13 сіл), 1782 — «Чуднівський ключ» від Поніньського, Любар, пізніше Ямпіль над Дністром. У січні 1792 р. Катажина Коссаковська з Потоцьких продала йому Станиславів і Лисець.

У 1792/93 розлучився з дружиною, потім збанкрутував, і невдовзі, у 40 років, помер^[4][5]. Місце і дата смерті точно не встановлені.

Меценатство

За фінансового сприяння Прота Потоцького наприкінці XVIII століття відновила функціонування домініканська орденська школа з конвіктом при Любарському костелі, була обладнана найбільша на тлі всіх інших домініканських на Волині бібліотека Любарського домініканського монастиря^[5][6].

Родина

Дружина — Маріанна з Любомирських (віно — Звягель та ін.; розлучені на межі 1792—1793 р.; вийшла заміж за Валєріана Зубова, потім — генерала Фьодора Уварова), донька хмільницького старости Каспера Любомирського^[7].

Донька — графиня Емілія, дружина генералів:

• польських військ Юзефа Каліновського;
• російських — Чєліщєва.