Антоній (Смолін)

Архієпископ Антоній (світське ім'я Петро Сергійович Смолін (рос. Пётр Сергеевич Смолин) ^[1]; 1806, Саратовська губернія — 21 грудня 1876 [2 січня 1877]) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Пермський та Верхотурський.

Архієпископ Антоній
Архієпископ Пермський та Верхотурський
21 серпня 1868 — 9 вересня 1876
Попередник:	Неофіт (Соснін)
Наступник:	Вассіан (Чудновський)
Єпископ Пензенский и Саранский
9 листопада 1862 — 21 серпня 1868
Попередник:	Варлаам (Успенський)
Наступник:	Григорій (Медіоланський)
Єпископ Новомиргородський, вікарій Херсонської єпархії
16 листопада 1859 — 9 листопада 1862
Попередник:	вікаріатство започатковано
Наступник:	Софонія (Сокольський)
Єпископ Одеський, вікарій Херсонської єпархії
21 вересня 1858 — 16 листопада 1859
Попередник:	Полікарп (Радкевич)
Наступник:	Прокопій (Титов)
Альма-матер:	Пензенська духовна семінарія; Московська духовна академія
Науковий ступінь:	магістр богослів'я
Діяльність:	православний священник
Ім'я при народженні:	Петро Сергійович Смолін
Народження:	1806
Смерть:	21 грудня 1876 (2 січня 1877)  Москва, Російська імперія
Чернецтво:	21 грудня 1976 [2 січня 1877]

Біографія

Народився 1806 року в родині священника Саратовської губернії.

Вступив до Пензенської духовної семінарії, яку закінчив у 1828 році,^[1] після чого вступив до Московської духовної академії.^[2]

17 [29] січня 1832 року, навчаючись в академії, прийняв чернецтво; 12 лютого був висвячений в ієродиякона, а 25 липня — в ієромонаха.

22 серпня [3 вересня] 1832 року закінчив академічний курс зі званням магістра і був призначений інспектором і професором філософії Ярославської духовної семінарії.

19 [31] грудня 1834 року переведений на посаду інспектора до Віфанської духовної семінарії.

1 [13] липня 1839 року зведений у сан архімандрита.

С 23 листопада [5 грудня] 1840 року — ректор і професор богослов'я Рязанської духовної семінарії та настоятель Рязанського Спасо-Преображенського монастиря.

У 1845—1846 роках архімандрит Антоній був викликаний до Санкт-Петербурга для участі в черзі богослужінь і проповідування Слова Божого — своєрідному випробуванні кандидатів у єпископи. Але за результатами перебування в Петербурзі він не був обраний в архієреї й мусив ще 11 років очолювати Рязанську духовну семінарію. Лише 1857 року його знову викликали до Петербурга^[2].

У роки ректорства вирізнявся винятковою м'якістю, добротою і якоюсь незвичайною чутливістю. Мав дуже малий зріст. За свідченнями деяких осіб, страждав від сором'язливості. Розповідають такий випадок: одного разу на урочистому відкритті притулку в присутності численних почесних гостей отець Антоній мав виголосити промову. Отримавши благословення від владики Гавриїла, він вийшов уперед і почав: «Любі діти… Любі діти, цей день…» і замовк. Добрий архіпастир Гавриїл з добродушною усмішкою вивів його з незручного становища, тихо промовивши: «Гадаю, що більше він нам нічого не скаже». Він окрив архімандрита хресним знаменням, чим дозволив йому повернутися на місце.

10 [22] січня 1858 року призначений ректором Орловської духовної семінарії.

Як обізнаний богослов і знавець класики, отець Антоній говорив настільки логічно, сильно й переконливо, що до глибини душі зворушував своїх учнів, а сам часто не міг стримати сліз і не міг продовжити промову. Його урок зазвичай тривав дві з половиною години, але не був виснажливим для слухачів. Здавалося, час минав дуже швидко.

21 вересня [3 жовтня] 1858 року був хіротонізований у єпископа Одеського, вікарія Херсонської єпархії.

Вступивши на пост архіпастирського служіння, преосвященний Антоній керував єпархією твердо й справедливо. Бувши суворим до себе, був суворим і до підлеглих.

16 [28] листопада 1859 року, у зв'язку з перейменуванням Херсонського і Таврійського архієрея на Херсонського й Одеського, єпископ Антоній був перейменований на єпископа Новомиргородського, вікарія Херсонської єпархії^[2].

З 9 [21] листопада 1862 року — єпископ Пензенський і Саранський.

1866 року, за часів єпископа Антонія, розпочався випуск «Пензенських єпархіальних відомостей».^[3] Завдяки його зусиллям і сприянню було покращено матеріальне становище пензенських духовних навчальних закладів.

У Пензі він влаштував будинок із церквою для училища дівчат духовного звання.

З 21 серпня [2 вересня] 1868 року — єпископ Пермський і Верхотурський.

16 [28] квітня 1872 року зведений у сан архієпископа.

Прогресивна хвороба очей змусила преосвященного Антонія проситися на спокій до одного з монастирів. 9 [21] вересня 1876 року звільнений за станом здоров'я на спокій до Московського Данилового монастиря, де й помер 21 грудня 1876 [2 січня 1877] року у віці 70 років^[4].