Антоніо Канова

Антоніо Канова (італ. Antonio Canova; 1 листопада 1757, Поссаньйо, Республіка Венеція — 13 жовтня 1822, Венеція) — італійський скульптор, найзначніший представник класицизму в європейській скульптурі, зразок для наслідування академістів XIX століття (на кшталт Торвальдсена). Найбільші збірки його робіт — у паризькому Луврі й у петербурзькому Ермітажі.

Антоніо Канова
італ. Antonio Canova
Народився	1 листопада 1757(1757-11-01)[1][2][…]  Поссаньйо, Тревізо, Венето, Італія[1][3][…]
Помер	13 жовтня 1822(1822-10-13)[1][2][…] (64 роки)  Венеція, Австрійська імперія[1][3][…]
Поховання	Tempio Canovianod
Країна	Венеційська республіка
Національність	італійці[4]
Діяльність	скульптор, архітектор, художник, рисувальник
Галузь	скульптура
Alma mater	Венеційська академія витончених мистецтв
Вчителі	Джузеппе Бернардіd і Джованні Феррарі[d]
Відомі учні	Конрад Ебергардd, Павлос Просалентісd і Раймондо Трентановеd[5]
Знання мов	італійська[6][7]
Членство	Нідерландська королівська академія наук, Академія Святого Луки[8], Академія красних мистецтв Франції і Accademia Tiberinad
Напрямок	неокласицизм[4][9]
Жанр	фігуративізм[9][10], ню[9][10], скульптура, алегорія[d][10], фігуркаd[10], міфологічний живопис[10], портрет[10], сакральне мистецтво[10] і анімалістика[10]
Magnum opus	Три граціїd, Венера Переможицяd, Амур і Психея, Геркулес і Ліхасd, Джордж Вашингтон[d], Apollo[d], Bust of Francis Id, Bust of Francis Id, Bust of Napoleond, Theseus defeating the Centaurd, Creugasd, Dance of the Children of Alcinousd, Death of Priamd, Hebe[d], Bust of Helend, Eurydiced, Funeral stele of Giovanni Falierd, Funeral stele of Giovanni Volpatod, Funeral stele of Willem George d'Oranged, Funerary stele of Alexandre de Souza Holsteind, Hecuba offers the peplum to Athena Pallasd, Herm of Sapphod, Wrestlersd, Madame Letizia Bonaparted, Mercato degli Amorinid, Model of the monument to Titiand, Orpheusd, Paris[d], Original model for the statue for Letizia Bonaparted, Psyche revived terracottad, Self-portraitd, Self-portraitd, Socrates discharges the Familyd, Statue of Napoleon Bonaparted, Terracotta sketch of Cupid and Psyched, The Vestald, lions of the Tomb of Clement XIIId, Venus Italicad, Venus Italicad, Vestaled, Ferdinand I of Bourbon as Athenad і Bust of Leopoldo Cicognarad
Титул	маркграф
Брати, сестри	Джованні Баттіста Сарторіd
Нагороди	почесний громадянин Азолоd (1822)
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Канова.

Біографія

Мавзолей Канови у соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі.

Син бідняка-каменотеса, Канова рано осиротів і вступив на службу до венеційського сенатора Фалієро. Цей дав йому можливість вчитися ліплення. Маючи лише 16 років, Канова виконав для свого покровителя статуї Евридики і Орфея, а у 1779 р. для венеційського патриція Пізано, групу «Дедал та Ікар». У наступному році він попрямував до Риму, де знайомство з класичними пам'ятниками скульптури швидко розвинуло його вроджені артистичні здібності. Незабаром молодий художник посів визначне місце серед тогочасних скульпторів, і популярність його зростала з появою кожного нового його твору, поширюючись далеко за межі Італії. З усіх боків від вельмож сипалися йому замовлення. Папа Пій VII у 1802 р. зробив його головним наглядачем усіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.

Наполеон I запросив його у 1802 році до Парижа для приготування колосальної статуї (Наполеона) і для інших важливих робіт. Шедевр цього часу — Поліна Бонапарт в обличчі переможної Венери. Після падіння Наполеона у 1815 р. Канова енергійно сприяв тому, щоб мистецькі скарби, вивезені з Риму до Франції, були повернуті до Вічного міста; в подяку за це, так само як і за його незвичайний художній талант Пій VII наказав вписати його ім'я в Золоту книгу італійської шляхти^[en] і подарував йому титул маркіза д'Іскіа.

Попри ці почесті й прихильність Папи, славетний скульптор внаслідок своєї сварки з кардиналами залишив Рим і останні роки свого життя провів на батьківщині, в Поссаньйо, поблизу Бассано. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у мавзолеї, який сам же спроектував за зразком давньоримських храмів.

Репутація

За життя Канова мав репутацію найзначнішого зі скульпторів новітнього часу. У розвитку класицистичної скульптури він відіграв настільки ж ключову роль, що й Давід — у розвитку класичного живопису. Сучасники не шкодували сильних епітетів для опису свого схиляння перед даром Канови, який, як тоді здавалося, витримував порівняння з найкращими скульпторами античності. Його надгробки ефектні, портрети — ідеалізовано. Проте ні «урочистий спокій композиції», ні «ясність і витонченість пропорцій» не вберегли Канову від звинувачень у «холодній абстрагованості образів, сентиментальній солодкуватості і салонній красивості, безжиттєвості гладкої, відполірованої поверхні мармуру», які висували проти нього пізніше історики мистецтва.

Твори

• 
  Персей з головою Медузи (Музей Пія-Климента)
• 
  Амур і Психея (Лувр)
• 
  Поліна Боргезе у вигляді Венери
• 
  Три грації (Ермітаж)
• 
  Наполеон Бонапарт (Брера)
• 
  Мармурова група "Тесей перемагає кентавра" (1805-1819)
• 
  Скульптури у Художньо-історичному музеї Відня

Див. також

• Ампір
• Алегорія
• Алегорія Миру роботи Канови, Київ