Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Апарат Ілізарова

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Апарат Ілізарова
Remove ads

Апарат Ілізарова — пристрій зовнішньої фіксації, який використовується в ортопедичній хірургії для подовження або зміни форми пошкоджених кісток руки або ноги; використовується як метод збереження кінцівок при лікуванні складних переломів і відкритих переломів кісток. Використовується для лікування інфікованого незрощення кісток, яке неможливо вирішити хірургічним шляхом. Апарат Ілізарова коригує кутову деформацію ноги, коригує різницю в довжині ніг пацієнта, усуває остеопатичні незрощення[1].

Коротка інформація Названо на честь, Першовідкривач або винахідник ...

Доктор Гаврило Абрамович Ілізаров розробив апарат у 1950-х роках як хірургічний засіб для лікування остеопатичних незрощень у пацієнтів із незагоєними переломами кінцівок.[1] У результаті того, як пацієнт подовжував регульовану стрижневу раму апарату зовнішньої фіксації, доктор Ілізаров спостерігав утворення волокнисто-хрящової мозолі на місці перелому кістки та навколо нього, і таким чином відкрив явище дистракційного остеогенезу (регенерація кісток і м'яких тканин, що завершується створенням нової кістки).[1]

Remove ads

Історія створення

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Радянський спортсмен Валерій Брумель тримає в руках модель апарату зовнішньої фіксації, який відновив зламану гомілкову кістку та зламану кістку щиколотки правої ноги. (1968)

Працюючи в сільській лікарні с. Долговка, Курганської області, СРСР, з 1944 року лікар Гаврило Абрамович Ілізаров, вимушений був лікувати велику кількість пацієнтів з ортопедичною патологією кінцівок внаслідок травм, бойових травм та захворювань, не маючи достатнього технічного оснащення. Це спонукало лікаря відкривати нові методи лікування. Спочатку він використовував стерильні велосипедні спиці, які фіксував до металічного каркасу. Навчаючись в ординатурі в 1951 році, Ілізаров, створює власну систему зовнішньої фіксації кісткових уламків.[2]

В 1952 році зареєстрував патент № 98471 «Спосіб зращування кісток при переломах та апарат для виконання цього способу».[3]

Проводячі подальші експерименти, лікар, відкриває явище дистракційного остеогенезу, коли розсічена кістка за допомогою остеотомії, фіксується апаратом зовнішньої фіксації, а далі впливаючи дозованим розтягенням відламків можна впливати на кістковий регенерат, тим самими подовжуючи кістку на необхідну довжину.[2]

Але не дивлячись на гарні клінічні результати лікування складної ортопедичної патології, метод Ілізарова спочатку не визнавався провідними науковцями СРСР, та вважався «шарлатанським».[2]

Більше 10 років, Ілізаров намагався довести перевагу та клінічну ефективність свого методу, але цьому активно протидіяли головний травматолог міністерства охорони здоров'я СРСР, директор Центрального інститута ортопедія та травматології М. В. Волков та інші.[4]

У 1968 році доктор Ілізаров успішно вилікував незрощену остеопатію Валерія Брумеля, радянського спортсмена, який отримав перелом щиколотки та великогомілкової кістки правої ноги[1]. Після аварії на мотоциклі в 1965 році спортсмен переніс більше двадцяти невдалих операцій з відновлення кісток впродовж трьох років, але його зламані кістки ноги не зажили, а права нога була коротшою.[5] Шляхом дистракційного остеогенезу та апарату зовнішньої фіксації доктор Ілізаров вилікував остеопатичне незрощення Брумеля, виростивши нову кістку ноги, подовживши ногу спортсмена на 3,5 см до своєї нормальної довжини.[5]

Успішне лікування Валерія Брумеля, принесло лікарю визнання в СРСР, а тиск пацієнтів, які намагалися потрапити на лікування до «чарівника з Кургану» (так у народі прозвали Ілізарова), призів до впливу партійних діячів на провідних науковців СРСР щодо визнання методу і апарату Ілізарова та розповсюдження методу по всій території СРСР.[4]

В 1968 році Гаврило Абрамович Ілізаров захистив дисертацію за темою «Черезкістковий компресійний остеосинтез апаратом автора».[6] Враховуючи наукові досягнення Ілізарова — звання доктора медичних наук присвоєно одразу без присвоєння звання кандидата медичних наук.[2]

У 1980 році Ілізаров успішно вилікував остеопатичне незрощення Карло Маурі, італійського журналіста та дослідника, який десятьма роками раніше зламав дистальний кінець великогомілкової кістки під час альпініської травми, але його зламана кістка ноги ще не зажила.[1] Під час мандрівки в Атлантичному океані рана на нозі Маурі знову відкрилася; стурбований товариш по команді порекомендував Маурі проконсультуватися з доктором Ілізаровим для правильної діагностики.[1] Успішне лікування Карло Маурі призвело до всесвітнього визнання методу Ілізарова. В 1981 році Ілізаров запрошений на конференцію АО в Італії, що стало першою його доповіддю за теренами Залізної завіси.[2]

В 1982 році в Італії була створена Асоціація по вивченню та використанню методу Ілізарова.[2]

З 1986—1987 років метод Ілізарова розповсюджується в Північній Америці.[2]

В 1990 році в Німеччині створене Німецьке товариство Ілізарова.[2]

Не дивлячись на всесвітне визнання, напруга між провідними радянськими науковцями та Ілізаровми зберігалася до моменту розпаду СРСР і він не дивлячись на всі досягнення не був обраний до Академії медичних наук СРСР.[2]

Remove ads

Характеристика та компоненти апарату

Узагальнити
Перспектива

Апарат Ілізарова — спеціалізований зовнішній фіксатор модульної конструкції, що складається з кілець (з нержавіючої сталі або титану), які фіксуються на здоровій кістці за допомогою спиць Кіршнера та стержнів Шанца з високоякісної нержавіючої сталі та фіксуються на місці за допомогою додаткових кілець і різьбових стрижнів, які кріпляться регульованими гайками. Кругла конструкція апарату, стрижнів і контрольоване натягування спиць Кіршнера знерухомлюють пошкоджену кінцівку, щоб забезпечити загоєння.[7]

Механічні функції апарату Ілізарова ґрунтуються на принципах натягу (тягової сили), при якому контрольоване застосування механічного натягу до пошкодженої кінцівки знерухомлює зламані кістки, що полегшує біологічний процес дистракційного остеогенезу (регенерація кістки та м'яких тканин) надійним і відтворюваним способом. Крім того, зовнішня фіксація за допомогою апарату дозволяє пошкодженій кінцівці нести вагу на початку лікування.[8]

Після встановлення на кінцівку верхні кільця апарату передають механічну силу на нижнє кільце через стрижні, оминаючи таким чином місце перелому кістки, таким чином апарат Ілізарова знерухомлює пошкоджену кінцівку та знімає механічні навантаження з рани, що дозволяє пацієнту рухати всією кінцівкою. Середні кільця забезпечують жорсткість опорних стрижнів і утримують уламки кісток на місці, одночасно підтримуючи іммобілізовану кінцівку. При обході місця перелому кістки верхнє і нижнє кільця несуть критичне навантаження, передаючи механічну силу від області здорової кістки над переломом до області здорової кістки нижче перелому.[9]

Компоненти апарату Ілізарова

Більше інформації Назва, Зображення ...

Основні характеристики елементів апарату Ілізарова

Thumb
Схематичне зображення апаратів Ілізарова накладених на стегні

Основу апарату Ілізарова становлять зовнішні опори, з'єднані друг з одним стрижнями, і з кістками чи їх уламками — спицями.[12]

З'єднані з кісткою та один з одним кільця утворюють опору рами апарату, яка повторює циліндричну форму трубчастої кістки, але більшого розміру. Ця конструкція дозволяє рамі апарата витримувати високі навантаження у всіх напрямках: поздовжні осьові (стискають і розтягують), скручують, косі ріжучі та комбіновані скручують і стискуючі навантаження.[10]

Спиці

У більшості випадків використовують стандартні гладкі спиці Кіршнера для скелетного витяження довжиною 250 мм. При використанні апарату для лікування переломів стегнової кістки необхідно мати спиці завдовжки 400 мм та діаметром 1,8 мм. Крім гладких спиць, застосовують спиці з затятими майданчиками у вигляді штикоподібного або штопороподібного вигину і краплеподібного потовщення.[12]

Спиці з упорними майданчиками застосовують для зв'язку зовнішніх опор з кісткою або з її уламком, створення зустрічно-бічної компресії, дозування переміщення кінця кісткового уламку в потрібне положення і для посилення жорсткості фіксації.[12]

Півкільця

Як основа для формування опорних елементів різної конфігурації служать півкільця різного діаметра, що мають на кінцях стикувальні поверхні з отвором під болт. Два півкільця за допомогою кріпильних деталей (болт з гайками та спеціальними шайбами) можуть бути зібрані в замкнуту опору-кільце. З напівкілець та інших деталей апарату можна зібрати різні за формою опори. Це дозволяє пристосувати конфігурацію опор апарату до частини тіла.[12]

Спицезажими

Для кріплення спиць до площини кілець застосовують рамковий спіцезажим із пазом та притискним болтом. Спиця поміщається в паз спіцетримача, який притискається болтом до площини опори і утримує спицю. За потреби спиця може бути фіксована до площини кільця або дуги знімним П-подібним спіцезатиском. Для фіксації спиці може бути використаний болт із отвором або пазом для спиці під головкою. У болта є шестигранна 12-міліметрова головка та підголовник. Затискування спиці здійснюється між головкою болта та площиною опори.[12]

Стрижні

Для з'єднання між собою планок, зовнішніх опор та інших деталей у комплекті апарата передбачені різьбові та телескопічні стрижні. Останні являють собою телескопічну гільзу з гвинтовою нарізкою. У гільзу вставляється стрижень з одним гладким кінцем та іншим — з гвинтовою нарізкою. Стрижень у гільзі кріпиться стопорним гвинтом.[12]

Балки, планки.

Балки є одним із опорних та сполучних елементів апарату. Спираючись на балку, можна переміщати проміжні опори апарату для створення зустрічно-бічної компресії спицями, що перехрещуються, усувати деформації при хибних суглобах і неправильно зростаються переломах. Шарнірно зчленовуючи балки з дугоподібними опорами, можна змонтувати апарат для усунення контрактур моноцентричних суглобів. На балках можуть бути закріплені спиці, проведені у різних напрямках.[12]

Планки з торцевим різьбовим кріпленням («прапорці») використовують для монтування опор різної конфігурації, підвищення за необхідності їх жорсткості. Ця деталь дозволяє монтувати різні рухомі вузли, що дає можливість регулювати позицію балок та інших опор у всіх необхідних напрямках. Планками з торцевим кріпленням можна створювати безліч різних шарнірних з'єднань. Шарніри можна розташовувати як поблизу опор, і будь-якому іншому рівні.[12]

Крім прямих, у наборі є гвинтоподібні планки, призначені для спрощення з'єднань, що вимагають переходу у перпендикулярних площинах. Їх використовують також при встановленні опори згинально-розгинальних тяг і балок. Є також 4 типорозміри планок, вигнутих площиною під кутом 90, 135, 150 і 160°.[12]

Стандартний набір компонентів

Таким чином, набір деталей апарату Ілізарова входять: спиці гладкі і з упорним майданчиком довжиною 250 і 400 мм, діаметром 1,5 і 1,8 мм з тригранним і одногранним заточуванням; півкільця (9 типорозмірів); дуги (5 типорозмірів); спіцезатиски рамкові універсальні; спіцезатиски П-подібні знімні; спіцезатиски — болти з фасонною та стандартною головками; спіцезатиски тракційні (3 типорозміри); стрижні різьбові (4 типорозміри); стрижні телескопічні (4 типорозміри); балки (3 типорозміри); планки з бічним кріпленням (5 типорозмірів); планки з торцевим кріпленням типу «прапорець» (4 типорозміри); планки гвинтоподібні; планки кутові (4 типорозміри); шайби рифлені; кріпильні деталі (болти з гайками та плоскими шайбами).[12]

Для спрощення репозиції кісткових уламків при свіжих переломах кісток можуть застосовуватися спеціальні репонуючі пристрої — сферичні шарніри та площинні репонатори.[12]

Вибір апарату

Перед операцією необхідно заздалегідь підібрати апарат стосовно планованих лікувальних завдань. Залежно від показань апарат може компонуватися з різної кількості дуг та кілець.[10]

Монтаж рами можна виконувати двома методами:

  1. Попереднє складання конструкції, у необхідному для даного випадку варіанті, з подальшою стерилізацією зібраної рами перед операцією. Під час операції зібрана рама повністю надягається на уражений сегмент кінцівки і фіксується до нього чрескостними спицями.[10]
  2. Монтаж конструкції під час самої операції на ураженому сегменті кінцівки частинами. При цьому спочатку один за одним на сегменті монтуються опорні кільця, проводять чрескостные спиці, кільця фіксуються до кістки, а потім з'єднуються між собою.[10]

Проведення спиць

Базою апарату є опори з перехрещеними спицями. З'єднуючись безпосередньо з кістковими уламками і між собою стрижнями, вони створюють жорстку систему апарат-кістка. З'єднання опор з відповідними вузлами апарату дозволяє керувати положенням кісткових уламків. Ця можливість може бути розширена проведенням додаткових спиць на відповідних рівнях та напрямках.[12]

Спиці проводять електродрилем на будь-якому протязі довгих трубчастих кісток. Напрямок їх та кут перехреста визначаються анатомо-топографічними особливостями сегмента кінцівки і, зокрема, розташування судин, нервів, сухожиль.[12]

Після проведення спиць на кінці їх нанизують марлеві серветки, змочені спиртом або іншим антисептиком. Серветки розрізають у вигляді «штанців» і злегка притискають до шкіри гумовими пробками. Гострі кінці спиць скуштують.[12]

Remove ads

Варіанти черезкісткового остеосинтезу апаратом Ілізарова

Узагальнити
Перспектива

Чрескістковий остеосинтез залежно від характеру механічних впливів на уламки, кістки та тканини кінцівки може бути:[12]

  • компресійним;
  • дистракційним;
  • дистракційно-кінематичним або комбінованим.

Комбінований чрескостний остеосинтез за тимчасовими характеристиками поділяється на компресійно-дистракційний та дистракційно-компресійний. Під дистракційно-кінематичним чрескостним остеосинтезом ми розуміємо з'єднання двох і більше кісток зовнішніми чрескостними апаратами з шарнірними пристроями, якими здійснюють дозоване розтягування м'яких тканин і насильницькі рухи в суглобах по заданій траєкторії з метою усунення їх контрактур або формування їх контрактур.[12]

Всі види чрескостного остеосинтезу в залежності від розташування спиць поділяються на 2 великі групи внутрішньоосередкові та позавогнищеві. Крім того, механічні впливи апаратом для чрескостного остеосинтезу можуть здійснюватися одночасно на один, два або кілька патологічних вогнищ в одній або кількох кістках. У цьому сенсі чрескостний остеосинтез може бути монолокальним, білокальним або полілокальним.[12]

Компресія та дистракція при комбінованому чрескостном остеосинтезі можуть за часом збігатися один з одним або чергуватись. За цими факторами чрескостний комбінований компресійно-дистракційний остеосинтез може бути послідовним, коли компресія (або дистракція) слід відразу за дистракцією (або компресією), що чергуються, коли компресія і дистракція багаторазово чергуються один з одним, або синхронним.[12]

Клінічне застосування

Хірургічний метод Ілізарова дистракційного остеогенезу (регенерації кісток і м'яких тканин) для відновлення складних переломів кісток кінцівок є кращим методом лікування у випадках високого ризику бактеріальної інфекції; а також у випадках, коли ступінь і тяжкість перелому перешкоджає використанню внутрішніх фіксаторів для іммобілізації пошкодженої кістки для належного відновлення.[8]

У 2013 році британський військовий кореспондент Ед Вулліамі під час падіння зламав ліву ногу, пройшов медичне лікування, яке включало хірургічне втручання та використання апарату Ілізарова для відновлення та загоєння зламаних кісток лівої ноги.[13]

Remove ads

Подовження кісток

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Інформаційне зображення дистракційного остеогенезу; показує приблизно 160-денний процес подовження кінцівки за методом Ілізарова, від етапу оцінки, госпіталізації, подовження, консолідації до ремобілізації

Апарат Ілізарова виправляє деформовані кістки шляхом процесу дистракційного остеогенезу, який відтворює кісткові тканини. Після початкової операції, під час якої кістка, яку необхідно відновити, ламається, а апарат прикріплюється до кінцівки пацієнта; після того, як перелом було знерухомлено, кісткові тканини починають рости і зрештою перекривають перелом новою кісткою.[14] У процесі остеогенезу кістка зростається, і лікар висуває стрижні апарата Ілізарова, щоб збільшити простір між кільцями на кожному кінці апарату. Оскільки кільця встановлені на протилежних кінцях місця перелому та з'єднані з ними, коригування, яке виконується чотири рази на день, відокремлює перелом, що загоюється, приблизно на один міліметр на день; з часом міліметричні корекції подовжують кістку пошкодженої кінцівки. Після завершення фази подовження кісткової тканини апарат Ілізарова залишається на місці на період остеопатичної консолідації, окостеніння регенерованих кісткових тканин. Використовуючи милиці, пацієнт здатний тримати вагу на пошкодженій кінцівці; Після одужання пацієнту роблять повторну операцію з видалення апарату Ілізарова з відновленої кінцівки. Результат хірургічного лікування Ілізарова — кінцівка значно довша, ніж до лікування.

У разі подовження кістки ноги додаткова операція подовжить ахіллове сухожилля, щоб пристосувати більшу довжину обробленої кістки. Терапевтична перевага лікування Ілізарова полягає в тому, що пацієнт може бути фізично активним, поки очікує відновлення кістки. Апарат Ілізарова також використовується для лікування та усунення структурного дефекту довгої кістки шляхом транспортування сегмента кістки з одночасним подовженням і регенерацією кістки, щоб зменшити дефект і таким чином отримати єдину кістку. Установка апарату Ілізарова вимагає малоінвазивного хірургічного втручання і не позбавлена медичних ускладнень, таких як запалення, трансфіксація м'язів і контрактура ураженого суглоба.

Remove ads

Ускладення

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Запалення м'яких тканин в місці проведення спиці (стержня) — найчастіше ускладення при лікування апаратами зовнішньої фіксації

Запалення м'яких тканин навколо спиць є найчастішим ускладненням при чрескостном остеосинтезі. Раннє запалення м'яких тканин виникає, як правило, на 3-5-й день після операції. Причиною його є порушення асептики в момент операції та травматизація тканин при свердлінні кістки. Пізні запальні ускладнення, на відміну ранніх, зазвичай бувають поверхневими. Причиною їх виникнення є, як правило, бічна рухливість кісткових уламків при поганій фіксації їх апаратом через ненатягнуті або неоднаково натягнуті спиці. Якщо протягом 3-4 днів запальний процес не усувається, відповідну спицю необхідно видалити. Несвоєчасне видалення спиці може призвести до виникнення так званого локального остеомієліту. Одним із сприятливих моментів до його виникнення є опік кістки при проведенні спиці. Як правило, локальний остеомієліт виникає в межах діафізу.[12]

Особливу небезпеку становить запалення м'яких тканин навколо спиць, проведених поблизу суглобів. Несвоєчасне видалення таких спиць може спричинити виникнення гнійного артриту.[12]

Проведення через пошкоджений сегмент кінцівки металевих спиць у деяких хворих призводить до дерматиту. На шкірі оперованого сегмента з'являється безліч дрібних бульбашок, наповнених прозорою серозною рідиною. Такий дерматит виникає лише у неодноразово оперованих хворих із хибними суглобами та дефектами кісток на тлі вираженої алергізації. Застосування в цих випадках антигістамінних засобів не має лікувального ефекту.[12]

Серед неінфекційних ускладнень, пов'язаних із застосуванням спиць, найбільш тяжкими є поранення судин та нервів. Зазвичай знання топографічної анатомії та варіантов будови та розташування основних судинно-нервових пучків кінцівок виключає їх пошкодження спицями. Спицю, що спричинила пошкодження нерва, треба негайно видалити.[12]

Рідкісним ускладненням є патологічний перелом кістки на рівні спиць, що виникає навіть від незначної травми. Це спостерігається при проведенні двох спиць в одній площині через діафізи плечової кістки та кісток передпліччя, оскільки призводить до значного зниження їхньої міцності на цьому рівні. Особливо зменшується міцність кістки у випадках її опіку спицями.[12]

Неправильне проведення спиць поблизу суглобів може спричинити виникнення контрактур.[12]

Ускладнення, зумовлені компресією та неправильним накладенням апарату. Виконання основних біомеханічних правил накладання апарату зазвичай призводить до саморепозиції кісткових уламків. Недотримання цих правил є основною причиною виникнення зсувів кісткових уламків по ширині, під кутом або ротаційних.[12]

Пізні ускладнення

Серед ускладнень, що виникають після зняття апарату, найчастіше, за нашими даними, спостерігалася кутоподібна деформація кісткового регенерату або його надлам за типом «зеленої гілочки». Це ускладнення обумовлено тим, що недостатньо зрілий регенерат, володіючи значною міцністю на поздовжнє розтягування і стиснення, погано витримує навантаження на вигин.[12]

Опік кістки спицею з наступним асептичним некрозом, а також незадовільна фіксація кісткових уламків апаратом з постійною травматизацією спицевого каналу призводять до значного збільшення його діаметра, що послаблює міцність кістки. Це може після зняття апарату спричинити виникнення перелому кістки дома спиці.[12]

Remove ads

Див. також

Примітки

Посилання

Джерела

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads