Арктичний світовий архів

78°14′18″ пн. ш. 15°26′49″ сх. д.

Логотип Арктичного світового архіву

Арктичний світовий архів
Дата створення / заснування	27 березня 2017
Країна	Норвегія
Адміністративна одиниця	Шпіцберген
Організаційно-правова форма	ALd
Розташування штаб-квартири	Лонг'їр
Адреса	Gruve 3 Longyearbyen, Svalbard and Jan Mayen[1]
Поштовий індекс	9170
Електронна пошта	mailto:[e-mail]
Офіційний сайт​(англ.)
Арктичний світовий архів у Вікісховищі

Арктичний світовий архів (англ. Arctic World Archive) — об'єкт, створений з метою збереження даних, розташований на архіпелазі Шпіцберген (Норвегія), неподалік від Світового сховища насіння. Архів містить дані з декількох країн, що мають історичний і культурний інтерес, а також весь відкритий початковий код американської транснаціональної компанії GitHub. Дані містяться на носіях, розрахованих на термін служби від 500 до 1000 років, у глибоко закопаному сталевому сховищі. Об'єкт діє як комерційне підприємство і перебуває під керуванням приватної компанії Piql і державної вуглевидобувної компанії Store Norske.

Історія

Piql — норвезька компанія, яка спеціалізується на довгостроковому зберіганні цифрових носіїв. Piql і Store Norske спільними зусиллями розробили на глибині в покинутій вугільній шахті сталевий звід. У момент відкриття Арктичного світового архіву 27 березня 2017 року в сховище завантажили копії різних історичних документів, переданих урядами Бразилії, Мексики і Норвегії^[2][3][4].

Опис

Архіпелаг Шпіцберген лежить на північ від материкової Норвегії, приблизно за 970 км від Північного полюса,^[5] згідно з угодою, підписаною після Першої світової війни, 42 країни проголосили демілітаризованою зоною^[2]. Статус означає, що цю територію не можна використовувати у військових цілях, а тому компанія характеризує це місце як «найбезпечніше місце в світі для „цифрового посольства“»^[6][7].

Об'єкт є великим сталевим сховищем,^[8] розташованим на глибині від 150 до 300 метрів^[6] під землею у вічній мерзлоті^[5] всередині покинутої вугільної шахти, на відстані близько 300 метрів у бік гори^[9][10]. Об'єкт захищений бетонною стіною і сталевими воротами. Самі дані зберігаються в надійних транспортних контейнерах^[11].

Завдяки арктичному клімату архіпелагу і сформованій ним вічній мерзлоті, навіть якщо сховище залишиться без електрики, температура всередині залишиться нижчою від 0 °C, що дозволяє зберігати вміст сховища протягом десятиліття або довшого періоду^[8]. Більш того, сховище розташоване досить глибоко, щоб уникнути пошкоджень навіть від застосування ядерної та електромагнітної зброї^[9].

Зберігання та використання в майбутньому

Дані зберігаються в автономному режимі на цифрових плівках, термін служби яких становить не менше 500 років^[2][5]. Їх розроблено із застосуванням вдосконаленої технології виготовлення звичайної фотоплівки, виготовлено з поліефіру, покритого кристалами галогеніду срібла і порошком оксиду заліза^[8]. В оптимальних умовах термін служби подібних плівок може скласти і близько 2000 років^[7].

Застосовуваний на об'єкті підхід класифікується як «холодний» спосіб зберігання архівних даних. Він вигідно відрізняється від «гарячого» (наприклад, доступних онлайн-репозиторіїв) і «теплого» способів (наприклад, інтернет-архіви), недоліками яких є те, що обидва ці способи передбачають використання електроніки, а отже дані може знищити потужна геомагнітна буря, подібна до «сонячного супершторму» 1859 року. Передбачається періодичне архівування даних кожних 5 років^[8].

Усвідомлюючи, що в досить далекому майбутньому люди можуть не зрозуміти, що саме вони спостерігають у сховищі, розроблено своєрідний «розеттський камінь» як посібник з інтерпретації архіву, здатний допомогти декодувати дані. Всі посібники, доступні англійською, арабською, іспанською, китайською мовами і гінді, можна збільшити і прочитати^[8].

Процес

Клієнти, які платять за зберігання даних, можуть надсилати свої дані в цифровому або фізичному вигляді. Дані зі сховища можна отримати в будь-який час, проте це тривалий процес, з тієї причини, що сховище не підключено до Інтернету. У такому разі необхідно вручну витягти котушку з плівкою,^[2] потім передати дані за допомогою оптоволоконного з'єднання на материк у штаб-квартиру Piql в Драммені^[5]. Найменший час видобування даних становить 20-30 хв, але зазвичай це триває довше.

Вміст

В архіві зберігається широкий спектр історичних і культурних даних^[8]. Уряди, дослідники, релігійні установи, медіа-компанії та інші суб'єкти зберігають у сховищі деякі зі своїх найважливіших документів. Бразилія і Норвегія розмістили свої конституції та інші важливі історичні документи^[5].

У числі іншого, архів містить інформацію про біорізноманіття Австралії («Атлас живої Австралії [Архівовано 23 квітня 2018 у Wayback Machine.]») і зразки культурно значущих робіт австралійських авторів. Він також включає моделі машинного навчання, створені австралійським державним агентством Geoscience Australia, які допомагають досліджувати такі явища, як лісові пожежі і зміна клімату^[8].

Архів містить оцифровану версію знаменитої картини Едварда Мунка «Крик» для Національного музею Норвегії і оцифровану версію «Божественної комедії» класика італійської літератури Данте Аліг'єрі для бібліотеки Ватикану^[12].

У березні 2018 року німецький науково-популярне телешоу Galileo^[de] розмістило свій перший випуск, а також зняло документальний фільм про об'єкт для телеканалу ProSieben^[en][13][14].

Програма архівування GitHub

У листопаді 2019 року сервіс GitHub (придбаний Microsoft 2018 року^[7]) оголосив, що весь його загальнодоступний відкритий початковий код буде заархівовано в сховище Арктичного світового архіву^[15][16].

У липні 2020 року архів сайту за лютий розміром 21 ТБ поміщено в сховище^[17][18]. Дані зберігаються на 186 котушках з плівкою довжиною 1 км, з нанесеним на них кодом у вигляді окремих, щільних (кожен містить по 120 ГБ даних^[7]) QR-кодів.

Обсяг коду, що зберігається, описано так: «Якби той, хто друкує зі швидкістю близько 60 слів за хвилину, сів і спробував заповнити весь цей простір, це зайняло б 111 300 років»^[8]. На першій котушці містяться коди операційних систем Linux і Android, а також коди інших 6 тисяч основних застосунків з відкритим початковим кодом^[7].

На додаток до загального посібника щодо сховища, «технологічне дерево» містить детальну інформацію про технології розробки програмного забезпечення, мови програмування та іншу інформацію про комп'ютерне програмування^[8].

Див. також

• Всесвітнє сховище насіння