Артилерійський снаряд

Артилерíйський снаря́д^[1] — основний елемент артилерійського пострілу, призначений:

• для ураження цілей;
• для виконання інших завдань: освітлення, задимлення, навчання і таке інше.^[2]

Снаряд

Шрапнельний снаряд. Перша світова війна

Протитанковий підкаліберний снаряд. Франція

Запит «Снаряд» перенаправляє сюди; див. також Снаряд (значення).

Снаряд:

• складається з корпусу, спорядження і детонатора;
• характеризується потужністю вибуху, далекобійністю, безпекою при стрільбі, стійкістю при зберіганні та ін.

За конструкцією артилерійські снаряди поділяються на активні та активно-реактивні.

Розрізняють артилерійські снаряди:

• основного призначення:
  • бронебійні,
  • фугасні,
  • осколково-фугасні;
• спеціального призначення:
  • освітлювальні,
  • димові,
  • хімічні,
  • ядерні;
• допоміжного призначення.

Див. також

• Артилерійський постріл
• Ядро (артилерія)
• Порох
• Бойовий комплект
• Термобаричний боєприпас
• Міжконтинентальна балістична ракета
• Динамо-реактивний снаряд

Історія

Перші зразки артилерійських снарядів з'явилися в середньовіччі, після винайдення чорного пороху та розвитку вогнепальної зброї. У XIV столітті застосовувалися кам'яні ядра, які згодом були витіснені чавунними та сталевими.

У XIX столітті почали широко використовувати осколкові снаряди з запалами, що дозволяли досягати більшої ефективності проти піхоти. Перша світова війна стала періодом масового застосування різноманітних типів артилерійських снарядів — від фугасних до хімічних.

Під час Другої світової війни артилерійські снаряди значно вдосконалилися: зросла їхня дальність, точність та руйнівна сила. З'явилися бронебійні, кумулятивні, освітлювальні, димові та інші спеціалізовані боєприпаси.

У холодну війну розпочалося розроблення ядерних снарядів, а також систем керування вогнем, що підвищили ефективність артилерії.