Арчибальд Вейвелл

Фельдмаршал Арчибальд Персівал Вейвелл, 1-й Граф Вейвелл (англ. Archibald Percival Wavell; 5 травня 1883, Колчестер, Ессекс  — 24 травня 1950, Лондон) — британський фельдмаршал і командувач британською армією на Близькому Сході та в Північній Африці під час Другої світової війни; передостанній віце-король Індії з 1943 по 1947.

Арчибальд Вейвелл Archibald Wavell, 1st Earl Wavell
Арчибальд Вейвелл Сер Арчибальд Вейвелл у фельдмаршальській формі
Прапор 24-й віце-король Індії
1 жовтня 1943 року — 21 лютого 1947 року
Монарх:	Георг VI
Попередник:	Віктор Хоуп
Наступник:	Луїс Маунтбеттен
Народження:	5 травня 1883(1883-05-05) Колчестер, Ессекс
Смерть:	24 травня 1950(1950-05-24) (67 років) Лондон
Поховання:	Beaulieu Abbeyd
Країна:	Велика Британія
Релігія:	Англіканство
Освіта:	Вінчестер-коледжd, Королівський військовий коледж у Сандгерсті, Summer Fields Schoold, Штабний коледж у Камберлі і Command and Staff Colleged
Батько:	Archibald Graham Wavelld[1]
Мати:	Lillie Percivald[1]
Шлюб:	Eugenie Marie Quirk
Діти:	один син та три доньки
Військова служба
Роки служби:	1901—1943
Приналежність:	Британська армія
Рід військ:	піхота
Звання:	Фельдмаршал
Командував:	2-га піхотна дивізія Головнокомандувач, Індія
Битви:	Друга англо-бурська війна Перша світова війна: Друга битва при Іпрі Синайсько-Палестинська кампанія Друга світова війна: Північноафриканська кампанія Війна на Тихому океані
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Вейвелл народився у Колчестері, проте більшу частину свого дитинства провів в Індії. Його батько, Арчибальд Грем Вейвелл, був генерал-майором британської армії — і Вейвелл вирішив піти слідами свого батька. Навчався у Вінчестерському коледжі, пізніше — в Королівській військовій академії в Сандгерсті.

Закінчивши навчання, проходив службу у легендарному полку Black Watch^[2], та брав участь у Другій англо-бурській війні. У 1903 його переведено до Індії. У 1904 році, отримав звання лейтенанта^[3], в 1909 році вступив на навчання у штабний коледж в Кемберлі^[4].

Під час Першої світової війни воював у Франції, взяв участь у битві біля Іпру, де втратив ліве око. Нагороджений «Військовим хрестом»^[5]. Отримав звання майора в травні 1916 року. У 1916–1917 роках був британським військовим аташе при штабі російської Кавказької армії.

У червні 1922 року став полковником.

У липні 1939 року призначений головнокомандувачем британських військ на Середньому Сході (район включав територію від Північної Африки до Іраку), а також отримав звання — генерала^[6].

З початком Другої світової війни, керував бойовими діями в Північній Африці, в грудні 1940 року розгромив втричі сильніші італійські війська у Сіді-Баррані і до лютого 1941 року фактично зайняв всю Східну Лівію. Проте після висадки в лютому 1941 року в Африці німецького експедиційного корпусу під командуванням Ервіна Роммеля зазнав ряд суттєвих поразок.

Після невдалого британського контрнаступу в червні 1941 року, був зміщений зі свого поста і призначений головнокомандувачем в Іраку та Ірані. У березні 1942 року отримав призначення головнокомандувача в Індії та Бірмі. У 1943 році отримав звання фельдмаршала. У 1947 році повернувся у Велику Британію, де і помер 24 травня 1950 року.

Нагороди

• Орден Лазні (1935)
• Орден Зірки Індії (1943)
• Орден Індійської імперії (1943)
• Орден Святого Михайла і Святого Георгія (1919)
• Військовий хрест (1915)
• Легіон Заслуг (1948)
• Virtuti Militari (1941)
• Орден Почесного легіону (1920)
• Орден святого Станіслава (1917)