Астаф'єв Віктор Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Астаф'єв.

Віктор Петрович Астаф'єв (*1 травня 1924, с. Овсянка, нині смт Красноярського краю — †29 листопада 2001, Красноярськ) — радянський та російський письменник.

Віктор Петрович Астаф'єв
Пам'ятник письменнику у Красноярську
Народився	1 травня 1924(1924-05-01)[1][2][3]  Овсянка
Помер	29 листопада 2001(2001-11-29)[4][5][…] (77 років)  Красноярськ
Поховання	Красноярський край
Громадянство	СРСР
Діяльність	прозаїк, есеїст, драматург
Знання мов	російська[4][6][2]
Мова творів	російська
Роки активності	1951—2001
Жанр	роман, повість[d], повість і п'єса
Членство	СП СРСР
У шлюбі з	Maria Koryakinad
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди	Премія О. С. Пушкінаd (1997)
Астаф'єв Віктор Петрович у Вікісховищі

Біографія

Коли Віктору було 7 років, в Єнісеї втопилася його мати. Виховувався у бабусі та дідуся, потім у дитячому будинку.

1941 вступив до залізничної школи ФЗН на станції Єнісей, після її закінчення працював складачем потягів у передмісті Красноярська. Звідти восени 1942 призвано до армії, був на фронті водієм, зв'язківцем, артрозвідником; двічі поранено.

Брав участь в боях за Дніпро в вересні-жовтні 1943 р. Переплив і успішно закріпився на правому березі, де згодом був тяжко поранений осколком у голову. В їх корпусі з 25 тисяч солдатів вижили 3600.

Учасник визволення Кам'янеччини, зокрема Оринина. Події кінця березня — початку квітня 1944 в Оринині описав в оповіданні «Жизнь прожить» (вперше опубліковано 1987 в журналі «Новый мир», № 9).

1945 демобілізувався. 18 років працював на Уралі в м. Чусовий Пермської області вантажником, слюсарем, ливарником. Одночасно навчався у вечірній школі.

Перше оповідання «Гражданский человек» опубліковано 1951 в газеті «Чусовской рабочий». 1953 в Пермі вийшла перша збірка оповідань «До будущей весны».

Закінчив 1961 Вищі літературні курси в Москві.

Жив у Красноярську.

Народний депутат СРСР (1989—1991).

Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» (1989), під час якого Наталя Кащук присвятила Астаф'єву вірш «Чорна черешня» («Чорна черешня. Оринин…»).

Творчість

Найважливіші теми творчості Астаф'єва — військова і сільська. Одним з перших його творів був написаний в школі твір, в майбутньому перетворений письменником в оповідання «Васюткино озеро». Перші оповідання автора були опубліковані в журналі «Смена».

Романи

• «До будущей весны» (1953)
• «Тают снега» (1958)
• «Прокляты и убиты» (1995)

Повісті

• «Перевал»
• «Стародуб»
• «Звездопад» (1960—1972)
• «Кража» (1966)
• «Где-то гремит война» (1967)
• «Последний поклон» (1968)
• «Царь-рыба» (1976)
• «Ловля пескарей в Грузии» (1984)
• «Печальный детектив» (1987)
• «Так хочется жить» (1995)
• «Обертон» (1995—1996)
• «Из тихого света» (1961, 1975, 1992, 1997) (попытка исповеди)
• «Весёлый солдат» (1998)

Сучасна пастораль

• «Пастух и пастушка» (1967—1971—1989)

П'єси

• «Прости меня» (1980)

Видання творів

• Звездопад. Москва, 1962.
• Кража. Где-то гремит война. Повести. Москва, 1968.
• Синие сумерки. Рассказы. Москва, 1968.
• Военные страницы: Повести и рассказы.-- М.:Мол. гвардия,1986. — 464 с.,ил.,100000.В 1987 г. доп. тираж 100000.

Відзнаки

• Державна премія РРФСР імені Горького (1975) за повісті «Перевал», «Последний поклон», «Кража», «Пастух и пастушка».
• Державна премія СРСР (1978) за роман «Царь-рыба».
• Герой Соціалістичної Праці (1989).
• Віктору Астаф'єву була посмертно присуджена літературна премія Олександра Солженіцина за 2009 рік.^[7] Як наголошується в рішенні журі, премія вручається «письменникові світового масштабу, безстрашному солдатові літератури, що шукав світло і добро в понівечених долях природи і людини».
• На його честь названо астероїд 11027 Астаф'єв^[8].