Афанасьєв Василь Андрійович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Афанасьєв.

Афанасьєв Василь Андрійович (1 січня 1922, Копиченка — 22 липня 2002, Київ) — український мистецтвознавець, доктор мистецтвознавства з 1985 року; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки за 1971 рік^[1]. Брат мистецтвознавця Євгена Афанасьєва.

Афанасьєв Василь Андрійович
Народився	1 січня 1922(1922-01-01)  Копиченка, Федоровський район
Помер	22 липня 2002(2002-07-22) (80 років)  Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Національність	росіяни
Діяльність	мистецтвознавець, художник, історик
Alma mater	Ленінградський державний університет (1949)
Заклад	Одеський національний художній музей Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Головна редакція УРЕ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Українська академія мистецтв
Науковий ступінь	доктор мистецтвознавства[d]
Вчителі	Бутник-Сіверський Борис Степанович
Членство	Спілка радянських художників України
Партія	КПРС
Війна	німецько-радянська війна
Брати, сестри	Афанасьєв Євген Андрійович
Нагороди

Життєпис

Народився 1 січня 1922 року в селі Копиченці (нині Федоровський район Костанайської області Казахстану) в селянській сім'ї^[2]. Росіянин^[1]. У 1930 році його сім'я переїхала до Української РСР. 1939 року вступив на музейно-краєзнавчий факультет Ленінградського комуністичного політосвітнього інституту імені Надії Крупської, який невдовзі перевели на історичний факультет Ленінградського університету^[2].

У 1940 році призваний на військову службу до Червоної армії у мотомеханізовануї дивізію. Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, отримував поранення, був у полоні з якого втік. Брав участь у відвоюванні України. За битву за Дніпро нагороджений медаллю «За відвагу». Після важкого поранення закінчив війну інвалідом II групи^[2]. Також нагороджений орденами Вітчизняної війни II і I (6 листопада 1985) ступенів^[3].

У 1945 році повернувся на історичний факультет Ленінградського університету, який закінчив у 1949 році, здобувши спеціальність мистецтвознавця. У 1953 році працював науковим співробітником, а потім заступником директора Одеської картинної галереї. Протягом 1953—1957 років навчався на аспірантурі в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук Української РСР^[2]. Був учнем Бориса Бутника-Сіверського. 1957 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Товариство південноросійських художників»^[2].

Протягом 1957—1965 років — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук Української РСР. Член КПРС з 1965 року. У 1965—1974 роках — завідувач редакції мистецтва Головної редакції Української Радянської Енциклопедії АН УРСР; у 1974—1987 роках — завідувач відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук Української РСР. Протягом 1994—1997 років викладав історію українського мистецтвознавства в Українській академії мистецтв.

Мешкав у Києві в будинку на проспекті Науки № 142/1, корпус № 2, квартира № 11^[1] та в будинку на вулиці Дашавській, № 27, квартира № 13^[4]. Помер у Києві 22 липня 2002 року^[2].

Наукова діяльність

Працював у галузях мистецтвознавства (досліджував історію українського мистецтва кінця 19–20 століть) та художньої критики. Серед робіт:

монографії

• «Киріак Костянтинович Костанді» (Москва, 1953; Київ, 1955);
• «Юлій Рафаїлович Бершадський» (Москва, 1957);
• «Геннадій Олександрович Ладиженський» (Кострома, 1958; Київ, 1966);
• «Майстри пензля» (Одеса, 1960);
• «Товариство південноросійських художників» (Київ, 1961);
• «Петро Олександрович Нілус» (Київ, 1963);
• «Сергій Олексійович Григор'єв» (Москва, 1967);
• «Становлення соціалістичного реалізму в українському образотворчому мистецтві» (Київ, 1967);
• «Риси сучасності. Українське образотворче мистецтво сьогодні» (1973);
• «Українське радянське мистецтво 60–80-х років» (1984);
• «Федір Іванович Шміт» (1992);

науково-популярні брошури

• «Український радянський живопис» (Київ, 1962);
• «Українське радянське мистецтво 1956—1965 років» (Київ, 1966; у співаторстві з Анатолієм Шпаковим).

Написав розділи «Станковий живопис 1933—1941 років» в V томі та «Станковий живопис 1945—1967 років» (у співавторстві з Валентиною Ткаченко) в VI томі «Історії українського мистецтва» (Київ, 1967). Був заступником відповідального редактора «Словника художників України»^[5], членом редколегії 9-томної «Історії мистецтва народів СРСР» (Москва, 1977—1982), 2-томного «Шевченківського словника» (Київ, 1976–1977), членом редколегії Повного зібрання творів Тараса Шевченка.

Автор численних статей-довідок в Українській радянській енциклопедії та інших енциклопедіях, зокрема Енциклопедії сучасної України^[6].