Афанасія Громека

Афанасія Громека (в миру Євгенія Громека) — українська аристократка гербу Абданк, діячка православних монастирських течій у Російській імперії та СССР. Авторка терміну «катакомбна церква».

Афанасія Громека
Народилася	невідомо
Померла	20 століття
Діяльність	черниця
Конфесія	православ'я
Батько	Степан Громека
Брати, сестри	Mikhail Stepanovich Gromekad і Громека Іполит Степанович

Біографія

Народилася в сім'ї седлецького губернатора Степана Громеки^[1]. Її братами були літературний критик Михайло Громека та математик Іполит Громека. Здобула вищу педагогічну освіту^[2]. Якийсь час була «світською петербурзькою жінкою»^[3].

Вступила послушницею до Леснянського монастиря під духовне керівництво його настоятельки ігуменії Катерини Єфимівської^[2].

У 1899 була призначена першою настоятелькою новоствореного жіночого монастиря святого Антонія в Радечниці. Монастир цей зайняв будівлі колишнього католицького монастиря бернардинів, у якому з 1885 перебувала православна чоловіча чернеча громада. Ставши на чолі нового монастиря, черниця Афанасія отримала сан ігумені. Спочатку керувала громадою, що складалася з десятка черниць, однак, завдяки її здібностям, монастир став швидко розвиватися: вже через рік в громаді було 20-30 насельниць, а в 1914 — 127 черниць і послушниць^[1]. Монастир у Радечниці вів масштабну громадську діяльність^[2].

Розмірене життя монастиря перервала Перша світова війна. У 1915 чернеча громада на чолі з ігуменією Афанасією була евакуйована в Петроград, де з 1913 діяло подвір'я даного монастиря^[4]. Ігуменя була гостею і порадницею одного з братств в ім'я святої Софії, що сформувалося в Петрограді в післяреволюційні роки^[5].

У 1920, коли на подвір'ї залишалося 36 сестер під керівництвом ігумені Афанасії, якими опікувався священик Михайло Савчук, його перейменували на Холмський Богородицький монастир, проте невдовзі насельниці повернулися до Польщі^[4]. Входила до Братства Святої Софії, яке збиралося на квартирі у протоієрея Миколи Чукова^[6].

Після того, як черниці були вигнані зі свого храму обновленцями, яких ігуменя Афанасія не визнала, громада не розпалася, а продовжувала своє існування як «домашній» монастир. У двох із чотирьох листах, що збереглися, ігуменя Афанасія, кілька разів вживає висловлювання «мої катакомби», «моя таємна катакомбна церква». З контексту видно, що так вона позначає свій домашній храм, протиставляючи свої "катакомби" офіційно діючому храму обновленців^[7]. Для ігумені Афанасії термін «катакомби» поширювався на православні громади, що протистояли обновленству, що підносило під час богослужіння всупереч забороні влади ім'я патріарха Тихона^[8].

Листування черниці було опубліковане вже у XXI столітті. У передмові до публікації листів матері Афанасії не наводиться жодних її біографічних даних^[9]. Крім митрополита Євлогія писала і міністру А. Булигіну.

Література

• Петроградський період історії Радочницької православної обителі і поширення нею паралітургійних творів ієромонаха Христофора (Саковича) // Держава, суспільство, церква історія Росії ХХ-XXI століть: матеріали XV в. Міжнар. наук. конф. Іваново, 23-24 березня 2016 р.: о 2 год. Іваново, 2016. С. 220-224.