Балашов Микола Володимирович

Микола Володимирович Балашов (13 грудня 1956, Москва) — митрофорний протоієрей, заступник голови відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, настоятель храму Воскресіння Словущого на Успенському Вражку в Москві, член Міжсоборної присутності Російської православної церкви.

Балашов Микола Володимирович
заступник голови відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату
з 31 березня 2009
Альма-матер:	Хімічний факультет МДУd
Науковий ступінь:	доктор богослов'я
Діяльність:	богослов, священник
Ім'я при народженні:	Николай Владимирович Балашов
Народження:	13 грудня 1956(1956-12-13) (68 років)  Москва, СРСР
Священство:	9 квітня 1989
Нагороди:
Балашов Микола Володимирович у Вікісховищі

Біографія

У 1973—1977 роках навчався на хімічному факультеті МДУ. У 1977—1979 роках служив в армії. У 1979—1985 роках працював робітником, займаючись богословською самоосвітою.

У 1985—1989 роках працював читцем в московському храмі на честь ікони Божої Матері «Несподівана Радість» в Мар'їній Гаю і позаштатно співпрацював з видавничим відділом Московського патріархату.

9 квітня 1989 року висвячений у сан диякона, а 23 квітня — в сан священника архієпископом Вологодським і Великоустюзьким Михайлом.

У 1989—1994 роках — клірик Вологодської єпархії. З 1992 по 1994 рік настоятель Череповецького Воскресенського собору.

У 1991 році закінчив Московську духовну семінарію у секторі заочного навчання, в 1997 році — Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я за дисертацію по темі «Історія передсоборного руху. Питання впорядкування і розвитку літургійного життя Російської православної церкви за матеріалами церковно-громадської дискусії 1905—1917 років».

У 1994—1998 роках — клірик Новгородської єпархії. Призначений на Успенський прихід в село Любитіно для ліквідації т. зв. «Любитинського розколу», що виник після того, як священник Тимофій Алфьоров перейшов в юрисдикцію РПЦЗ, бажаючи залишити за собою будівлю церкви. Займався Відновленням даного храму^[1] .

У 1998 році виїхав служити в Москву, ставши співробітником Відділу зовнішніх церковних зносин (з 2000 року — зв'язків) Московського патріархату і кліриком храму Живоначальної Трійці в Хорошеве. Тим не менш «любитинську землю не забуває, відпочинок свій після тривалих відряджень, вважає за краще проводити у Никандрові»^[1] .

З 1998 по 2000 рік — співробітник секретаріату ВЗЦЗ із взаємин Церкви і суспільства. Брав участь в працях робочої групи з вироблення " Основ соціальної концепції Російської православної церкви ".

3 травня 2000 року в московському храмі Живоначальної Трійці в Хорошеве головою ВЗЦЗ митрополитом Смоленським і Калінінградським Кирилом був зведений в сан протоієрея^[2] .

У 2001—2002 роках — виконувач обов'язків секретаря ВЗЦЗ з міжправославних зв'язків та зарубіжних установ. З 2002 року — секретар ВЗЦЗ з міжправославних відносин.

З грудня 2003 року по 2007 рік — секретар комісії Московського патріархату по діалогу з Російською зарубіжною церквою.

20 квітня 2005 року рішенням Священного синоду включений до складу комісії у справах старообрядницьких парафій і по взаємодії з старообрядництва^[3].

Координатор і науковий редактор дослідницького проєкту "Церковні реформи. Дискусії в Православної Російської Церкви початку XX століття. Помісний собор 1917—1918 рр. і передсоборний період «, який здійснювався круглим столом з релігійної освіти і діаконії при Відділі зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату за сприяння фонду» Християнська Росія^[it] "в Серіате, Італія. У 2006 році отримав ступінь магістра богослов'я.

10 грудня 2008 рішенням Священного синоду включений до складу комісії з підготовки Помісного собору Російської православної церкви, що пройшов 27 по 28 січня 2009 року^[4] . Був членом собору за посадою.

31 березня 2009 року рішенням Священного синоду призначений заступником голови відділу зовнішніх церковних зв'язків.

З 27 липня 2009 року — член Міжсоборної присутності Російської православної церкви . З 5 березня 2010 року — член президії Міжсоборної присутності Російської православної церкви^[5] .

11 грудня 2009 року (під час правління патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва)) ще раз відвідує Скоп'є де зустрівся із предстоятелем невизнаної Македонської православної Церкви. Тоді Балашов сказав: що незалежна держава повинна мати «незалежну церкву», і це повинно означати процес надання автокефалії Македонській церкві^[6].

З 3 серпня 2010 року — член Російсько-китайської групи з контактів і співпраці в релігійній сфері^[7].

З жовтня 2011 року — член Науково-редакційної ради з видання документів Священного Собору Православної Російської Церкви 1917—1918 рр.^[8].

З 7 березня 2012 року — настоятель храму Воскресіння Словущого на Успенському Вражку в Москві.

З 25 грудня 2013 року — член Синодальної біблійно-богословської комісії Російської православної церкви^[9].

17 червня 2014 року під час урочистого акту в МДА архієпископ Євген (Решетніков) вручив протоієрею Миколаю Балашову диплом доктора богослов'я^[10].

З 18 вересня 2014 року — член Комісії зі складання місяцеслову Російської православної церкви^[11].

З 11 грудня 2014 року — член Комісії з міжнародного співробітництва Ради із взаємодії з релігійними об'єднаннями при Президенті Російської Федерації^[12].

З 25 грудня 2014 року — член Синодальної богослужбової комісії Російської православної церкви^[13].

1 лютого 2017 року рішенням Священного синоду включений до складу створеного тоді ж організаційного комітету з реалізації програми загальноцерковних заходів до 100-річчя початку епохи гонінь на Російську православну церкву^[14].

У 2019 — член комісії Московського патріархату по переговорам з архієпископією західноєвропейських парафій руської традиції.^[15].

З 23 березня 2020 року — член Робочої групи при Патріархові Московському і всієї Русі по координаційній діяльності церковних установ в умовах поширення коронавірусної інфекції^[16].

Нагороди

• Орден Пошани (17 травня 2016 року) — за великий внесок у розвиток духовної культури і зміцнення дружби між народами^[17].
• Орден Дружби (20 липня 2011 року) — за великий внесок у розвиток духовної культури і зміцнення дружби між народами^[18].
• Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира III ступеня (2007) — зважаючи на труди в справі відновлення єдності з РПЦЗ^[19].
• Орден святого благовірного князя Данила Московського III ступеня (2011)^[20].
• Орден преподобного Сергія Радонезького III ступеня (2014 року) — в зв'язку з 25-річчям ієрейської хіротонії^[21].
• Орден преподобного Серафима Саровського III ступеня (2019)^[22].
• Орден святого князя Ростислава Моравського II ступеня (Православна Церква Чеських земель і Словаччини) (2004).
• Орден преподобного Сави Освяченого із зіркою командора (Олександрійська православна церква, 2010)^[23].
• Орден святих Первоверховних апостолів Петра і Павла III ступеня (Антіохійська православна церква, 2011)^[24].
• Орден святої рівноапостольної Марії Магдалини III ступеня (Польська Православна Церква, 2012)^[25].
• Золотий хрест ордена святого апостола Павла (Елладська православна церква, 2013)^[26].
• Орден Святого Сави III ступеня (Сербська православна церква, 2014 року)^[27].
• Орден Хреста Святого Гробу II ступеня із зіркою командора (Єрусалимська православна церква 2017)^[28][29].
• Пам'ятний наперсний хрест з написом «Зважаючи на ревні труди на благо Святої Церкви і в зв'язку з 70-річчям ВЗЦЗ» (2016)^[30].
• Патріарша грамота РПЦ- у зв'язку з 60-річчям від дня народження (2016 рік)^[31].
• Патріарша грамота РПЦ — зважаючи на труди заради відновлення єдності Архієпископії західноєвропейських парафій руської традиції з Російською Православною Церквою (2019 рік)^[32].
• Медаль святителя Марка Ефеського I ступеня (відомча нагорода відділу зовнішніх церковних зв'язків, 2016)^[33].
• Орден преподобного Нестора Літописця III ступеня (Українська православна церква, 2007).
• Орден святителя Димитрія Ростовського (Українська православна церква, 2010)^[34].
• Орден священномученика Ісидора Юр'ївського III ступеня (Естонська православна церква Московського патріархату, 2016)^[35].
• Медаль священномученика Ісидора Юр'ївського (Естонська православна церква Московського патріархату, 2007)^[36].
• Пам'ятний знак ІППО «Медаль імені Василя Миколайовича Хитрово» (2011)^[37].
• Пам'ятний знак ІППО «Орден Великого князя Сергія Олександровича» (2013)^[38].

Публікації

статті

• Еще раз о «декларации» и о «солидарности соловчан» // Вестник русского христианского движения. 1989. — № 157 (III). — С. 193—202
• Новый Духовный центр христиан-адвентистов // Журнал Московской Патриархии. М., 1989. — № 5. — С. 53-55.
• Любытинский раскол. Настоятель Успенской церкви о любытинском расколе // София. 1994. — № 3 (июль-сентябрь) — С. 7.
• Искусственное оплодотворение: что думают православные? // Человек. М., 1995. — № 3. — С. 77-81.
• Достоевский и судьба русской Библии // Достоевский и современность: Материалы Х Международных Старорусских чтений 1995 года. Старая Русса, 1996. — С. 9-19.
• Иов «с подлейшими примечаниями»: что же читал Достоевский? // Достоевский и мировая культура. Альманах № 6. СПб.: Акрополь, 1996. — С. 82-86.
• Спор о русской Библии и Достоевский // Достоевский: Материалы и исследования. СПб.: Наука, 1996. — Т. 13. — С. 3-15.
• Esiste una «lingua della preghiera»? // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo), 1998. — № 1. — P. 61-77.
• Lingua della liturgia, lingua della missione // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo), 1998. — № 2. — P. 35-53.
• Язык богослужения: Из истории церковной дискуссии в России // Континент. М., 1998. — № 98. — С. 247—279.
• Non é ora che i «figli spirituali» diventino adulti? // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo). 1999. — № 3. — P. 4-13.
• Хотят ли «духовные чада» взрослеть? // Новая Европа. Милан — М., 1999. — № 12. — С. 53-59.
• Bioetica una parola nuova // Il Regno — Attualita. Bologna, 2000. — № 4. — P. 93-97.
• Развитие литургической культуры: богословские и пастырские аспекты // Богословская конференция Русской Православной Церкви «Православное богословие на пороге третьего тысячелетия». Москва, 7-9 февраля 2000 г. Материалы. М.: Синодальная богословская комиссия, 2000. — С. 309—320.
• Русская Православная Церковь и проблемы биоэтики // Медицинское право и этика. М., 2000. — № 2. — С. 16-29.
• К истории созыва Всероссийского Церковного Собора // Церковь и время. М., 2000. — № 3 (12). — С. 133—154.
• Всероссийский Церковный Собор 1917—1918 годов: Некоторые детали предыстории: В. К. Саблер и К. П. Победоносцев в 1905 г. // Церковь и время. М., 2000. — № 3 (12). — С. 155—178.
• La teologia ortodossa alle soglie del terzo millenio // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo). 2000. — № 3. — P. 76-89.
• Da operaio a teologo: l'arcivescovo Michail // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo). 2000. — № 4. — P. 22-32.
• От составителей // Собрание сочинений: В 3 т. — М. : Русский путь. — Т. 1. — 2001. — 654 с. — С. 5-6 (c Л. И. Сараскиной)
• Репродуктивные технологии: дар или искушение? // Православие и проблемы биоэтики. М.: Православный медико-просветительский центр «Жизнь», 2001. — Вып. 1. — С. 34-44.
• Геном человека, «терапевтическое клонирование» и статус эмбриона (точка зрения православного) // Церковь и время. М., 2001. — № 2 (15). — С. 58-76.
• Новые достижения в области геномики: взгляд православного христианина // Медицинское право и этика. М., 2001. — № 4.
• На перепутьях прогресса: Кто запатентует наши гены? // Православная беседа. М., 2001. — № 6. — С. 35-39.
• Актуальные вопросы этики пола в свете «Основ социальной концепции Русской Православной Церкви» // Церковь и время. М., 2002. — № 1 (18). — С. 55-66.
• Пол и половые отношения в православном этосе // Философская этика и нравственное богословие. Материалы конференции. Институт философии РАН. Москва, 29 января 2002 г. (Х Рождественские образовательные чтения.) / Сост. В. К. Шохин. М., 2003. — С. 61-83.
• Liturgijska obnova i služenje Božanstvene liturgije // Istina: Bogoslovski časopis pravoslavne Eparhije dalmatinske. Šibenik. 2004. — Br. 5. — С. 207—234.
• История русского церковного разделения [Архівовано 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // Журнал Московской Патриархии. М., 2007. — № 7. — С. 82-95. (совместно с Андреем Кострюковым)
• Сергей Фудель: Жизненный путь и судьба литературного наследия // Чтения памяти С. И. Фуделя. К 30-летию со дня кончины. Владимир: Издательский отдел Владимирской епархии, 2008. — С. 6-12.
• История эстонского Православия и попытка ее недобросовестной ревизии: О книге архимандрита Григория Папатомаса «Несчастье быть маленькой церковью в маленькой стране» // Вестник церковной истории. М., 2011. — № 1—2 (21—22). — С. 251—310 (совместно с протоиереем Игорем Прекупом).
• The history of Estonian Orthodoxy and an attempt of its fraudulent revision // Orthodoxy in Estonia: Studies and documents / Ed. by archpriest N. Balashov, S.L. Kravets. Moscow: Orthodox Encyclopedia, 2012. — Vol. 1. — P. 307—398 (совместно с протоиереем Игорем Прекупом).
• Свидетель эпохи исповедников веры: к столетию со дня рождения архиепископа Михаила (Мудьюгина) // Журнал Московской Патриархии. М., 2012. — № 5. — С. 52-61.
• Архиепископ Михаил как епархиальный архиерей (воспоминания бывшего клирика Вологодской епархии) // Архиепископ Михаил (Мудьюгин) в воспоминаниях и размышлениях. Материалы конференции, посвященной 100-летию со дня рождения архиепископа Михаила (Мудьюгина), 1912—2000. Санкт-Петербург, 14 мая 2012 г. / Под ред. свящ. К. Костромина и Д. В. Волужкова. СПб.: СПбПДА, 2013. — С. 16-23.
• Мораль и право vs политическая целесообразность? Из истории церковно-государственных отношений в Эстонии // Государство и церковь в СССР и странах Восточной Европы в период политических кризисов второй половины ХХ века. М.: Институт славяноведения РАН; СПб.: Нестор-История, 2014. — С. 45-101 (совместно с протоиереем Игорем Прекупом).
• Константинопольский Патриархат в 1948—1991 гг.; КПЦ при Патриархе Варфоломее I // Православная энциклопедия. М.: ЦНЦ «Православная энциклопедия» [2015]. Т. XXXVII. — С. 275—297 (совместно со свящ. М. В. Асмусом и С. А. Монаховым).
• Биографический очерк [протопресвитер Виталий Боровой] // Церковь и время. 2016. — № 4 (77). — С. 59-68 (в соавторстве с А. С. Буевским)
• Протопресвитер Виталий Боровой: coincidentia oppositorum // Церковь и время. 2016. — № 4 (77). — С. 101—105
• Людей надо кормить — физически и духовно. Сергей Фудель: осмысление событий российской истории // Журнал Московской патриархии. 2017. — № 4. — С. 70-74

книги

• На пути к литургическому возрождению / Предисл. митрополита Смоленского и Калининградского Кирилла. М.: Круглый стол по религиозному образованию и диаконии, [2000]. — 508 с.
• На путу ка литургиjском препороду / Прев. К. Кончаревић, К. Симић. Предговор еп. бачки Иринеjа. Нови Сад: Беседа, 2007. Т. 1 — 424 c.; Т. 2. — 354 с.
• И сотворил Бог мужчину и женщину: Комментарий к Социальной концепции Русской Православной Церкви. М.: Даниловский благовестник, 2001. 96 с.
• Sergei Fudel’: Messaggi dal km 101. Milano: La Casa di Matriona, 2007. — 275 с. (совместно с Л. И. Сараскиной).
  • Сергей Фудель прот. Н. Балашов, Л. И. Сараскина. — М. : Книжница: Русский путь, 2010. — 456 с. (совместно с Л. И. Сараскиной).
  • Сергей Фудель. М.: Книжница — Русский путь, 2010. С. 256 (совместно с Л. И. Сараскиной); М.: Русский путь, 2011 (2-е изд., испр. и дополн.).
• Проблемы Православия в Эстонии: О книге архимандрита Григория Папатомаса «Несчастье быть маленькой церковью в маленькой стране». Таллин, 2013 (совместно с протоиереем Игорем Прекупом).

переклади

• Робинсон Дж. = Honest to God / Пер. с англ., биогр. ст., коммент. Н. Балашова; Рец. докт. филос. наук, проф. П. С. Гуревич. — М. : Высшая школа, 1993. — 159 с. — (Б-ка философа) — ISBN 5-06-002858-5. Архівовано з джерела 8 жовтня 2020
• Данн Дж. Д. Керигма или керигмы?: Гл. из кн. «Единство и многообразие в Новом Завете». Евангельская проповедь: содержание и процесс в единстве и разнообразии текстов синоптических Евангелий и Евангелия от Иоанна / пер.: Балашов Н., священник // Страницы. М., 1997. Т.2. № 1. стр. 3-21.