Бертольд Шварц

Бертольд Шварц^[1][2][3] або Бертольд Чорний (нім. Berthold Schwarz, лат. Bertholdus Niger; також Константин Анклітцен) — легендарний німецький францисканський монах, який нібито жив у XIV столітті. Йому приписують винайдення димного пороху та артилерії в Європі, однак через відсутність надійних свідчень сучасні історики припускають, що він ніколи не існував і вигаданий для підтримки уявлення про європейське походження пороху.

Бертольд Шварц
Berthold Schwarz
Народився	невідомо
Помер	невідомо
Країна	Священна Римська імперія
Діяльність	хімік, алхімік
Знання мов	німецька
Конфесія	католицька церква
Медіафайли у Вікісховищі

Свідчення

За свідченнями^{[від кого?]}, Бертольд народився наприкінці XIII або на початку XIV століття у Фрайбурзі-в-Брайсгау (за іншими даними — в Дортмунді). Займався хімією; за легендою опинився в тюрмі за звинуваченням у чаклунстві, він продовжував там свої досліди й випадково винайшов порох.

Його справжнє ім'я було Константин Анклітцен^{[сумнівно ]} (нім. Konstantin Anklitzen); Бертольдом він іменувався в чернецтві, а прізвисько «Шварц» отримав за свої заняття хімією. Деякі вважають, що він був ченцем в Майнці, інші — в Нюрнберзі; Винайдення пороху сталося за одними даними, в Кельні, за іншими — у Госларі. Час винайдення — близько 1330 року (радше, не раніше 1313 року і не пізніше 1359 р.).

Питання існування

Бертольд трапляється в численних європейських джерелах 15—19 століть, однак свідчення істотно різняться та нерідко спростовуються надійнішими даними. Вірогідних свідчень про його особистість чи взагалі його існування не знайдено. Наприклад, історики Джеймс Партінгтон і Джозеф Нідем вважають, що його було вигадано лише для утвердження німецького (або просто європейського) походження пороху й артилерії, порівнюючи з легендарним Робіном Гудом^[4].

У літературі

• В романі швейцарського письменника Фрідріха Дюрренматта «Правосуддя» образ Бертольда Шварца як легендарного винахідника пороху використовується для містифікації сімейної історії виробників вогнепальної зброї Штайєрманів.
• У «Сценах з лицарських часів» Пушкіна Шварц змальований просто під іменем алхіміка «перпетуум мобіле» Бертольда.
• У книзі письменників Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців» Остап Бендер пожартував, що гуртожиток студентів-хіміків названо іменем Бертольда Шварца (насправді — імені Семашка).
• В романі Володимира Набокова «Solus Rex» Фальтер згадує Бертольда Шварца".. я комбинировал различные мысли, ну вот скомбинировал и взорвался, как Бертольд Шварц".
• У фантастичному романі Дмитра Скирюка «Осінній лис» чернець Бертольд Шварц є дійовою особою. Відповідно, історичний образ переглянуто.
• У повісті Наталени Королевої «1313» Бертольд Шварц (Константин Анклітцен) є головною дійовою особою, а сама історія винайдення пороху набуває містичного забарвлення.
• Шварц згаданий у повісті Тараса Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали»^[5].

Вшанування

• У Фрайбурзі-ім-Брайсгау йому встановлено пам'ятник (47°59′45.67″ пн. ш. 07°50′57.59″ сх. д.)