Богумир Шмераль

Богумир Шмераль (чеськ. Bohumír Šmeral, 25 жовтня 1880(18801025), Тршебич — 8 травня 1941, Москва) — австрійський і чехословацький письменник, політик, журналіст, голова Чехословацької соціал-демократичної партії, засновник Комуністичної партії Чехословаччини і теоретик робітничого руху.

Богумир Шмераль
Народився	25 жовтня 1880(1880-10-25)[1][2][…]  Тршебич, Австро-Угорщина[3][1][…] або Šmeralův důmd, Nové Dvoryd, Тршебич, Тршебич
Помер	8 травня 1941(1941-05-08)[3][1][…] (60 років)  Москва, СРСР[4][3][…]
Країна	Чехословаччина[5]
Діяльність	журналіст, політик, письменник, публіцист
Alma mater	Юридичний факультет Карлового університетуd[2]
Знання мов	чеська
Посада	член парламенту[d], член Палати Цислейтаніїd, сенатор і Сенатор Національних зборів Чехословаччиниd
Партія	Чеська соціал-демократична партія і Комуністична партія Чехословаччини
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походив із родини вчителя міської школи міста Тршебич Яна Шмерала та його дружини Ружени. Він закінчив гімназію в Тршебічі, а в 1898–1904 рр. вивчав право на юридичному факультеті Університету імені Карла-Фердинанда в Празі, де отримав ступінь доктора права 27 вересня 1904 року. Його промоутером був Богуслав Рігер.

Він уже був політично активним у Австро-Угорщини. Зі студентських років займався соціал-демократичною партією. З 1908 року був редактором «Právo lidu^[cs]». На виборах до парламенту в 1911 році він став членом Імперської Ради, де був обраний від округу Богемія (12). Він залишався у віденському парламенті до кінця монархії. 

Після того, як Томаш Масарик поїхав на заслання, він брав участь у своїй організації опору мафії та поліцейській акції проти неї, відома як «Ґудзикова справа^[cs]».

Він був переконаним марксистом, його бачення соціалістичної держави ґрунтувалося на створенні парламентської демократії в австрійській державі (так званий австромарксизм). Тому до кінця Першої світової війни він був за збереження Австро-Угорщини і проти створення Чеської (Чехословацької) держави, за що його критикували навіть у власній партії. У вересні 1918 року він став членом Соціалістичної ради (спільний проект соціал-демократів і чеських соціалістів). Після встановлення республіки припинив публічні виступи, відмовився брати участь у Революційних національних зборах і в уряді.

Його вплив на внутрішню політику знову посилився в 1920. Навесні 1920 він відвідав Радянську Росію, де потім вів переговори з Леніном. Після повернення на батьківщину став лідером «марксистської лівої партії». Концепція Шмераля передбачала створення масової марксистської партії з передачею значної частини членської бази існуючої соціал-демократії. Він наголосив на освіті та підготовці робітників. Під час формування комуністичної лівої в соціал-демократії, його поступовий прогрес критикували деякі з більш радикальних послідовників революційної лівої. Після засідання конгресу II інтернаціоналу в липні 1920 тиск на Шмераля посилився. Зрештою розборка відбулася в 1920 році під час грудневого загального страйку. У травні 1921 році брав участь у заснувані Комуністичної партії Чехословаччини, на установчому з'їзді став головним доповідачем, а потім головним представником.

Під час перебування Шмераля на посаді партійного лідера Комуністична партія Чехії не була повністю недемократичною партією, з точки зору організаційних питань і методів політичної роботи Шмераль дотримувався чеських і центральноєвропейських (долитовських) традицій. Пізніше більшовізацію розпочав Клемент Ґотвальд, який був одним із головних критиків Богумира Шмераля, а термін Шмералізм з’явився в словнику комуністичного міжнародного руху.

На парламентських виборах 1920 року отримав місце в Національних зборах соціал-демократії, пізніше перейшов до Комуністичної партії. Він захистив свій мандат на парламентських виборах у 1925 році і залишався в парламенті до кінця терміну повноважень, тобто до 1929 року. У той час Комуністичної партії Чехословаччини в 1929 році вперше не обрав його членом Центрального Комітету Комуністичної партії Чехословаччини. Потім він працював радше в адміністрації міжнародного комуністичного руху. Лише в другій половині 1930-х років він знову почав говорити навіть у побутових ситуаціях. Однак на той час він уже не був носієм власної політичної концепції і цілком підпорядковувався курсу керівництва Готвальда.

На парламентських виборах 1935 року він отримав місце в сенаторі Національних зборів. Він залишався в сенаті до грудня 1938 року, коли його повноваження закінчилися через розпуск Комуністичної партії. З другої половини 1930-х рр. жив переважно за кордоном. У листопаді 1938 року виїхав до Москви, де й загинув 8 травня 1941 року. 4 грудня 2019 року батьківщина Шмераля стала Центром традиційної народної культури^[cs].

Після Другої світової війни Комуністична партія виграла від конкретного чехословацького шляху Шмераля до соціалізму, заснованого на ідеях не лише Карла Маркса, а й Томаша Масарика та інших.

Література

• Kdo jsou a co chtějí sociální demokraté (1906)
• Materálie k dějinám dělnického hnutí (1906)
• Pravda o sovětském Rusku (1920)
• První cesty do země Leninovy (перше видання 1971)
• Historické práce 1908–1940 (вид. 1962)
• Výbor z díla 1902–1921 (вид. 1981)
• Výbor z díla 1922–1939 (вид. 1981)