Богуцький Володимир Никифорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Богуцький.

Володимир Никифорович Богуцький (нар. 1891(1891), с. Зарічне(інші мови), Берестейський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія — пом. 8 липня 1937, Харків, Харківська область, Українська РСР, СРСР) — радянський державний діяч, голова Маріупольського та Кременчуцького окрвиконкомів, голова Харківської міської ради. Член ВУЦВК. Жертва сталінських репресій, реабілітований посмертно (1957).

Володимир Никифорович Богуцький
Владимир Никифорович Богуцкий
Народився	1891  с. Зарічне, Берестейський повіт, Гродненська губернія, Литовське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер	8 липня 1937(1937-07-08)  Харків, Українська РСР, СРСР  ·розстріляний
Громадянство	Російська імперія →  УРСР
Діяльність	політична/соціально-економічна
Партія	КПРС

Життєпис

Володимир Богуцький у Маріуполі у 1916 році

Народився в родині селянина. Здобув середню освіту в учительській семінарії, працював народним вчителем^[1]. У 1914—1917 роках служив у армії^[1]. Член РКП(б) з 1918 року.

Під час Громадянської війни в Росії працював у продовольчих органах: член колегії Ярославського губернського продовольчого комітету, продовольчий комісар Пензенської губернії у липні 1920 — травні 1921, заступник голови Сибірського продовольчого комітету в травні 1921 — травні 1922, уповноважений надзвичайної комісії (ВНК) і Народного комісаріату шляхів РРФСР з перевезення хліба в Сибіру^[1]. З жовтня 1923 по січень 1937 року працював виключно в УСРР.

До 1924 року — заступник народного комісара продовольства Української СРР. Потім обирався членом Донецького губвиконкому і губкому КП(б)У.

У 1925—1927 роках — голова виконавчого комітету Маріупольської окружної ради; голова виконавчого комітету Кременчуцької окружної ради.

У 1927—1929 роках — голова правління Українського сільськогосподарського банку (Укрсільбанк). За час роботи головою Укрсільбанку Богуцький неодноразово піддавався критиці своїм попередником Василем Порайком за недостатнє кредитування селян середнього класу, які на думку Порайка мали б стати основним класом на селі^[2].

З 1929 року — начальник Управління водного господарства Української СРР.

У 1932 — червні 1934 року — 1-й заступник голови виконавчого комітету Київської обласної ради.

У червні 1934 — жовтні 1935 року — 1-й заступник голови виконавчого комітету Харківської обласної ради.

У жовтні 1935 — січні 1937 року — голова Харківської міської ради. Інформації про діяльність на посаді не збереглося^[3].

11 січня 1937 року заарештований органами НКВС як «член підпільної терористичної шкідницької організації правих» (статті 54-10, 54-11 КК УСРР). 8 липня 1937 року засуджений Військовою колегією Верховного Суду СРСР до страти, того ж дня розстріляний.

Посмертно реабілітований ВС СРСР 6 жовтня 1956 року.