Боровський-Бродський Давид Львович

Дави́д Льво́вич Боро́вський-Бро́дський (*2 липня 1934, Одеса, УРСР — 6 квітня 2006, Богота, Колумбія) — український і російський художник театру, народний художник Росії.

Боровський-Бродський Давид Львович
Народження	2 липня 1934(1934-07-02)[1]  Одеса, Українська СРР, СРСР
Смерть	6 квітня 2006(2006-04-06)[1] (71 рік)
	Богота, Колумбія  (інфаркт міокарда )
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	художник, сценограф, художник з костюмів
Роки творчості	1956 — 2006
Діти	Q28496566?
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Боровський.

Біографія

Давид Львович Боровський-Бродський народився 2 липня 1934 року в Одесі.

1947—50 рр. — навчання в київській художній школі.

Працювати художником почав від 15 років — у київських театрах, зокрема, у театрі імені Лесі Українки.

Перша вистава в його оформленні відбулася 1956 року — це була постановка Ірини Молостової за п'єсю Едуардо Де Філіппо «Ложь на длинных ногах» в постановке Ирины Молостовой.

Художник працював у низці театрів Києва. 1964 року він оформив свій перший оперний спектакль (на сцені Київської опери імені Т. Г. Шевченка) — «Катерина Ізмайлова» Д. Д. Шостаковича у постановці І. Молостової.

1966 року Давид Боровський за запрошенням Бориса Львова-Анохіна перебрався до Москви.

Протягом року він був головним художником театру імені Станіславського. А від 1967 року і в наступні 3 десятиліття Давид Львович працював у Театрі на Таганці, де разом із Юрієм Любимовим створив низку незабутніх, найвідоміших своїх вистав — «Живой» за Б. Можаєвим, «А зори здесь тихие» за повістю Бориса Васильєва, «Гамлет» тощо.

Помер від інфаркту 6 квітня 2006 року в Боготі (Колумбія), куди приїхав на відкриття персональної виставки робіт. Похований в Москві на Троєкуровському кладовищі.

Найвидатніші роботи Д. Л. Боровського-Бродського

Найвідоміші роботи художника:

у Театрі російської драми імені Лесі Українки (Київ):

• «Четвертий» К. Симонова (1961);
• «Київський зошит» В. Собка (1963);
• «Більшовики» М. Шатрова (1968).

у Національній опері України імені Тараса Шевченка:

• опера «Катерина Ізмайлова» Д. Шостаковича (1964).

у Київському драматичному театрі імені Івана Франка:

• «Оптимістична трагедія» В. Вишневського (1967).

у Московському Театрі на Таганці:

• «Мати» М. Горького (1969);
• «… А зорі тут тихі» за Б. Васильєвим (1971);
• «Злочин і кара» за Ф. Достоєвським (1979);
• «Живий» за Б. Можаєвим (1989);
• «Бенкет у чуму» О. Пушкіна (1989).