Бортник Іван Сергійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бортник.

Іва́н Сергі́йович Бо́ртник (рос. Иван Сергеевич Бортник; нар. 16 квітня 1939, Москва, РСФСР — 4 січня 2019) — радянський та російський актор кіно та театру. Народний артист Російської Федерації (2000)^[3].

Іван Бортник
рос. Иван Бортник
Ім'я при народженні	Іван Сергійович Бортник
Народився	16 квітня 1939(1939-04-16)  Москва, СРСР
Помер	4 січня 2019(2019-01-04)[1] (79 років)  Москва, Росія[2]  серцево-судинні захворювання
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Державний інститут театрального мистецтва імені Анатолія Луначарського і Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1961)
Заклад	Театр на Таганці
Роки діяльності	1961 — 2018
IMDb	nm0097550
Нагороди та премії
Іван Бортник у Вікісховищі

Зовнішні зображення
	Фото Івана Бортника. Кадр з фільму «Місце зустрічі змінити не можна»

Життєпис

Іван Бортник народився 16 квітня 1939 року в Москві в сім'ї заступника головного редактора Держлітвидаву С. В. Бортника. Мати — доктор філологічних наук. Артистом вирішив стати в юнацтві: Іван відвідував Московський міський будинок піонерів на Кіровській вулиці, потім самодіяльну кіностудію при Парку Горького. У 1957-му поступив у ГІТІС на акторський факультет, але після перейшов в Московське театральне училище імені Б. В. Щукіна на курс В. А. Етуша. У 1961 році закінчив училище і був прийнятий у трупу Московського драматичного театру ім. М. В. Гоголя. Дебют в кіно відбувся того ж року — у фільмі Всеволода Вороніна «Сповідь», де Іван Бортник виконав роль художника Василя.

У 1967 році актор перейшов у трупу Юрія Любимова Театру на Таганці, де здружився з Володимиром Висоцьким. У театрі доля артиста склалася добре — він грав провідні та головні ролі у таких постановках, як «Пугачов», «Мати», «На дні», «Живий», «Дерев'яні коні», «Борис Годунов», які принесли йому популярність та визнання глядачів і критики.

У 1979 році Іван Бортник знявся на Одеській кіностудії у знаменитій кінострічці Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна», в якій зіграв невелику, але яскраву роль бандита «Промокашки», яка принесла йому всенародну популярність. Проте довгі роки Бортник грав в кіно переважно другорядні ролі.

Особисте життя

Дружина Івана Бортника Тетяна Миколаївна Борзих — педагог Театрального художньо-технічного коледжу, викладачка кафедри РТ (Радіотехніка).

Фільмографія

• 1962 — Сповідь — художник Василь
• 1970 — Попереду день — В'ячеслав Чураков, водій, перший чоловік Галі
• 1974 — Іван та Мар'я — Іван, солдат
• 1975 — Чужі листи — Шура Бігунков, брат Зіни
• 1976 — Сентиментальний роман — комірник кафе
• 1977 — Друга спроба Віктора Крохіна
  • 1977 — Освідчення в коханні — Кройков (озвучує Ігор Єфімов)
• 1978 — Старшина — Іван Никанорич
• 1979 — Останнє полювання
  • 1979 — Вірою і правдою — Костя
  • 1979 — Місце зустрічі змінити не можна — «Промокашка», член банди «Чорна кішка»
• 1981 — Наше покликання — Сировегин, секретар парткому
  • 1981 — Рідня — Володимир Коновалов (Вовчик), колишній чоловік Марії Коновалової, батько Ніни
• 1983 — Привіт з фронту — Татусь
• 1984 — Дій за обстановкою! — Андрій Бабула, старшина
  • 1984 — Три відсотки ризику — Корбут, льотчик-випробувач
• 1986 — Попутник — Іван
  • 1986 — Скакав козак через долину
  • 1986 — Я — вожатий форпосту — Сировегін
• 1987 — Дзеркало для героя — Андрій Іванович Німчинов
• 1989 — А чи був Каротин? — Семен Лисюк
  • 1989 — Ночувала хмаринка золота... — Дем'ян
• 1990 — Світ у іншому вимірі — батько Юрка
  • 1990 — Смерть в кіно
• 1991 — Загублений в Сибіру — муж Фаїни
• 1992 — Убивство на «Ждановській» — Гліб Сергійович Ярін
• 1993 — Потрясіння
• 1995 — Мусульманин — хрещений
• 1996 — Імпотент — Сергій Ладигін (на прізвисько «Сикілет»)
  • 1996 — Повернення «Броненосця» — Сировегін, секретар окружкома
  • 1997 — У тій країні — епізод
• 1998 — Мама не горюй — карний злочинець по кличці «Гітлер»
  • 1998 — Чи не послати нам… гінця? — Серьога, свояк
• 1999 — Страсний бульвар — чоловік біля багаття
• 2001 — Самітник — Кожин
• 2002 — Антикілер — «Петруччо», «Клоп»
  • 2002 — По той бік вовків — Микола Лук'янович Клопов, інвалід
  • 2002 — Шукшинські оповідання (новела «Інше життя») — Худяков
• 2003 — Антикілер 2: Антитерор — «Клоп»
• 2004 — Демон півдня
• 2005 — Мама не горюй 2 — карний злочинець по кличці «Гітлер»
• 2006 — Зрушення — Ваня, дядько Лодигіна
  • 2006 — Барин — Аристарх, прикажчик
• 2007 — Сонька — Золота Ручка — Горелов, штабс-капітан
• 2008 — Глибина — Бармен
• 2009 — Антикіллер Д. К. — «Клоп»
• 2011 — Жила-була одна баба

Нагороди

• Почесне звання «Заслужений артист РРФСР» (1986)
• Почесне звання «Народний артист Російської Федерації» (2000) — за великі заслуги в області мистецтва^[4]