Борщевський Василь Митрофанович

Борще́вський Василь Митрофанович (15 (28) грудня 1909, Новоселівка, Запорізька область — 25 грудня 1992, Вінниця) — літературознавець, кандидат філологічних наук (1955), професор (1965)^[1], педагог, краєзнавець, голова Вінницької обласної організації УТОПІК (1966—1979)^[2], учасник Другої світової війни, заслужений працівник вищої школи УРСР (1970).^[3]

Борщевський Василь Митрофанович
Народився	15 грудня 1909(1909-12-15) Новоселівка
Помер	25 грудня 1992(1992-12-25) (83 роки) Вінниця
Громадянство	Російська імперія →  СРСР →  Україна
Партія	КПРС

Біографічні дані

Народився 15 (28) грудня 1909 року у Новоселівці Пологівського району Запорізької області у сім'ї селянина-бідняка.

У 1940 році закінчив Запорізський педагогічний інститут. До 1941 року викладав у Дніпропетровському університеті.^[4]

З 1945 року працював викладачем, з 1946 по 1990 (з перервою у 1948—1949) — завідувачем кафедри української літератури Вінницького педагогічного інституту.^[1]

Член КПРС з 1940 року^[3].

Помер 25 грудня 1992 року у Вінниці.^[1]

Особистість

Сучасник Василя Митрофановича Жук Мирон Захарович (1908—2015), який працював у Вінницькому педінституті з 1938 по 1949 рік, згадує про нього, як про сильного викладача української літератури, зазначає, що «сильний викладач, али ни... себе він не жалів»^[5]. Фасоля А. М., який з 1971 по 1975 рік навчався у ВДПУ, згадує вченого серед «відданих науці й залюблених у педагогічну справу викладачів, майстрів, кожен з яких водночас вражав чимось неповторним», зокрема професор Борщевський — енциклопедичністю знань і феноменальністю пам'яті^[6].

Наукова робота

Досліджував методику викладання літературири, літературного краєзнавства. Здійснив методмчні розробки з вивчення у школі творчості В. Стефаника (1954, співавтор), М. Рильського (1958, 1962, 1970), М. Коцюбинського (1964, 1975; усі — Київ) та інші. Співавтор підручників і хрестоматій з української літератури для середньої школи, які видавали протягом 1950—1990-х років.^[1] Співавтор і відповідальний редактор підручників «Українська література» для 9-го класу середньої школи, а також для технікумів і педучилищ^[3].

Зробив значний внесок у розвиток літературного й історичного краєзнавства Вінниччини, охорони, збереження та популяризації пам'яток історії та культури. Один із організаторів обласних, міжрегіональних та республіканських конференцій, присвячених творчості українських письменників. Співавтор та упорядник краєзнавчих збірників: «Літературно-мистецька Вінниччина» (1969), «Краса України — Поділля» (1972), «У дорозі молодій і вічній. Спогади про Миколу Трублаїні» (1977) та інших.^[7]

Основні твори

За УЛЕ:

• Чуття єдиної родини. — К., 1960
• Дружба, єдність. — К., 1963
• Максим Рильський — класик радянської поезії. — К., 1965^[3].

Нагороди

• Заслужений працівник вищої школи УРСР (1970).
• Всеукраїнська літературна премія імені Михайла Коцюбинського (1993, посмертно)^[1][8].