Броніслав Дембінський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дембінський.

Броніслав Дембінський (пол. Bronisław Dembiński; 14 серпня 1858, Мала Коможа — 23 листопада 1939, Познань) — польський історик, професор Львівського, Варшавського і Познанського університетів, ректор Львівського університету (1907—1908), політик, дипломат, член. Почесний доктор Оксфордського (1930) і Варшавського (1933) університетів. Дійсний член Академії знань у Кракові (1917), голова Познанського товариства друзів науки (1923—1939), Наукового товариства у Львові, Варшавського наукового товариства.

Броніслав Дембінський
Bronisław Dembiński
Народився	14 серпня 1858(1858-08-14) Мала Коможа, нині Ґміна Тухоля, Тухольський повіт, Куявсько-Поморське воєводство
Помер	23 листопада 1939(1939-11-23) (81 рік) Познань, Польща
Поховання	Górczyński Cemeteryd
Країна	Польська Республіка
Національність	поляк
Діяльність	історик, політик
Alma mater	Берлінський університет, Вроцлавський університет
Галузь	історія
Заклад	Львівський університет, Варшавський університет, Познанський університет
Посада	ректор Львівського університету (1907—1908)
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історії
Членство	Познанське товариство приятелів наук Польське наукове товариство у Львові
Партія	National-Democratic Partyd
Рід	House of Dembiński (Rawicz)d
Діти	Zbigniew Dembińskid
Нагороди	Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест) Орден Відродження Польщі (Командорський хрест (із зіркою) Офіцер ордена Почесного легіону Орден Білого Лева I ступеня Командор ордена Святого Григорія Великого
Броніслав Дембінський у Вікісховищі

Життєпис

Навчався у Берлінському і Вроцлавському університетах. Докторську дисертацію захистив у Вроцлаві (1883), габілітований у Яґеллонському університеті в Кракові (1886), де відтоді працював доцентом кафедри всесвітньої історії. Від 1892 року — надзвичайний професор кафедри всесвітньої історії, від 1897 року — звичайний професор, 1898—1899 роки — декан філософського факультету, 1907—1908 роки — ректор Львівського університету; у 1916—1923 роках — професор кафедри нової історії Польщі Варшавського університету; у 1923—1933 роках — професор кафедри всесвітньої історії Познанського університету, з якою продовжував співпрацювати після виходу на пенсію.

Водночас у 1914—1918 роках — депутат австрійської Державної ради, 1918—1922 роках — Законодавчого сейму Польщі; 1918—1920 — віце-міністр Міністерства релігійних визнань і публічної освіти Польщі. Очолював польську групу Міжпарламентського союзу (1919–30) і Міжнародного союзу співтовариств Ліги Націй (1927).

До 1918 був пов'язаний з галицькими консерваторами, згодом — з католицькими колами. Досліджував історію папства та його стосунків з Польщею, дипломатичні відносини XVIII—XIX ст., зокрема місію Василя Капніста до Пруссії з метою визволення України з-під російської влади, теоретичні питання історії.

Нагороди і відзнаки

• Командорський хрест ордена Відродження Польщі^[1]
• Командорський хрест із зіркою ордена Відродження Польщі
• Орден Білого лева ІІІ ступеня
• Командорський хрест ордена святого Григорія Великого
• Офіцерський хрест ордена Почесного легіону
• Золота медаль «Alliance Francaise»

Публікації

• «Nowsza historiografia niemiecka» (1886)
• «O materiałach do dziejów Polski wieku XVI i XVII» (1886)
• «Stosunek włoskiej literatury politycznej do polskiej w XVI wieku» (1888)
• «Upadek polityczny i utrata niepodległości Włoch w epoce Odrodzenia» (1889)
• «Rzym i Europa przed rozpoczęciem trzeciego okresu soboru trydenckiego» (1890)
• «Leon XIII wobec prądów współczesnych» (1893)
• «Papiestwo wobec upadku Polski» (1893)
• «Rosya a rewolucja francuska» (1896)
• «Tajna misja Ukraińca w Berlinie» (1896)
• «U zarania stuleci» (1903)
• «Ostatni wielki mistrz zakonu niemieckiego» (1925)
• «Źródła do dziejów drugiego i trzeciego rozbioru Polski», t. I, (Львів 1902)
• «Misja Ignacego Potockiego w Berlinie w 1792 roku» (Львів 1939)