Брюховецький В'ячеслав Степанович

В'ячесла́в Степа́нович Брюхове́цький (нар. 14 липня 1947, Дзауджикау, Північно-Осетинська АРСР, Російська РФСР, СРСР) — український літературознавець, педагог і громадський діяч, літературний критик, Герой України (2007), кавалер Ордена "За заслуги" III ст. (1997), лауреат премія імені Олекси Гірника (2005), почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

В'ячеслав Брюховецький
Народився	14 липня 1947(1947-07-14) (78 років)  Дзауджикау, Північно-Осетинська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	літературний критик, літературний теоретик, перекладач
Alma mater	Київський університет
Галузь	літературознавство
Заклад	Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Вчене звання	професор, почесний президент НаУКМА
Науковий ступінь	доктор філологічних наук[d] і кандидат педагогічних наук
Партія	КПРС
Відомий завдяки:	відродження Києво-Могилянської академії
Батько	Степан Брюховецький
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Особ. сторінка	bryukhovetskiy.openua.net
Висловлювання у Вікіцитатах  Брюховецький В'ячеслав Степанович у Вікісховищі

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Брюховецький.

Головний ініціатор відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу, побудованого на зразках північноамериканських університетів, згодом ректор і президент (1991—2007), з 2007 — почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Член Спілки письменників України (з 1982). Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Член правління Фонду Ріната Ахметова^[1], член Наглядової Ради ВМГО «Союз обдарованої молоді»^[2], один з засновників^[3] та член Ради конкурентоспроможності України.

Один з засновників (1 грудня 2011), до 2019 року учасник ініціативної групи «Першого грудня».^[4]

Входить до списку «100 великих українців», який у 2020 та 2022 роках складав журнал НВ^[5][6]

Освіта

• 1966 — Смілянський технікум харчової промисловості, машинобудування. Фах — технік-механік.
• 1974 — факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Диплом з відзнакою, присвоєно кваліфікацію журналіста — кореспондента газети.
• 1979 — аспірантура Київського державного інституту культури імені Олександра Корнійчука.
• 1980 — рада Ленінградського державного інституту культури ім. Н. І. Крупської присвоїла В. Брюховецькому науковий ступінь кандидата педагогічних наук.
• 1986 — захист докторської дисертації на здобуття ступеня доктора філологічних наук, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Кандидатська дисертація — «Специфіка розвитку літературно-критичної активності старших підлітків у процесі керівництва читанням» (1980).

Докторська дисертація — «Природа, функції і метод літературної критики» (1986).

Родина

• батько Степан Олексійович Брюховецький (1909, с. Олександрівка на Чернігівщині – 1997)^[7]
• мати Валентина Пилипівна, до шлюбу Горячківська (1917, Канів – 2004, Черкаси)^[7]
• старший брат (нар. біля 1937, загинув 1 травня 1945 року)^[8][9][10]
• дружина Лариса Іванівна (нар. 1949) – кінознавець^[7][11]
• дочка Оксана (нар. 1973) – художниця-керамістка, закінчила художню академію, займається книжковим дизайном, редакторка журналу «Кіно-Театр»^[7][9][10]. Кураторка скандальної виставки «Українське тіло»^[12][13] (2012)
• дочка Ольга (нар. 1976) – закінчила філософський факультет КНУ імені Тараса Шевченка, кандидатка філософських наук^[7][9][10]
• онучка Меланія^[7][9][10]

Професійна діяльність

• 1965–1966 — котельник, Смілянський машинобудівний завод.
• 1966–1966 — практикант-дипломант, Черкаський машинобудівний завод.
• 1967–1967 — слюсар-котельник, Одеський завод «Продмаш».
• 1967–1968 — служба в армії (оператор РЛС).
• 1968–1969 — слюсар, Черкаський завод хімреактивів.
• 1973–1976 — журналіст, завідувач відділу критики газети «Літературна Україна» (Київ).
• 1980–1991 — науковий працівник, завідувач відділу критики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Київ).
• 1989–1990 — професор на запрошення Ратґерського університету, США («Українська література. Критика»).
• 1990–1990 — професор на запрошення Манітобського університету, Канада («Українська література»).
• 1991–1994 — ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
• 1994–2007 — президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
• З 2007 р. — почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Професійна активність

У 2005—2010 роках — член Комітету з присудження Національної премії України ім. Тараса Шевченка^[14].

У 2005—2007 роках — президент ВГО «Експерти України».

Політична діяльність

Член КПРС (1968–1990). До 1990 очолював партбюро КПУ Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ.

Один з ініціаторів створення Народного Руху України (1989).

Уповноважена особа Виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» в багатомандатному виборчому окрузі (2002).

2006 — обраний депутатом Київської міської ради за списком «Нашої України», але невдовзі відмовився від депутатського мандату.

Публікації

В'ячеслав Брюховецький є автором понад 400 публікацій, зокрема, книг:

• Іван Сенченко (1981)
• Силове поле критики [Архівовано 25 лютого 2018 у Wayback Machine.] (1984)
• Критика в сучасному літературному процесі (1985)
• Специфіка і функції літературно-критичної діяльності (1986)
• Ліна Костенко [Архівовано 15 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (1990)
• Микола Зеров [Архівовано 3 травня 2018 у Wayback Machine.] (1991)
• Factum est factum (2010)
• Віктор Петров. Розвідки у 3-х томах (2013)

Нагороди та відзнаки

• 1995 — Міжнародна премія Антоновичів
• 1996 — Медаль Комісії народної освіти^[pl] Республіки Польща
• 1997 — Орден «За заслуги» III ст.
• 1997 — Подяка голови Київської міської державної адміністрації Олександра Омельченка
• 1998 — Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого
• 2001 — Всеукраїнська премія «Визнання»
• 2001 — Подяка Подільської райради м. Києва
• 2003 — Орден «За інтелектуальну відвагу»
• 2005 — Офіцерський хрест «За заслуги перед Республікою Польща»
• 2005 — Премія імені Олекси Гірника
• 2005 — Пам'ятний знак «Видатному учаснику Помаранчевої революції»
• 25 червня 2007 Президент України Віктор Ющенко підписав указ про надання В'ячеславові Брюховецькому звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.
• Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).^[15]