Буда (еялет)

Будайський еялет або Будайський пашалик (осман. ایالت بودین) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії. Існував у 1541—1686 роках. Утворився внаслідок захоплення османськими військами Угорського королівства. Існував на теперішніх землях Угорщини, північно-східної Хорватії та північної Сербії.

Буда
Дата створення / заснування	1541
Країна	Османська імперія
Столиця	Буда
Замінений на	Габсбурзька монархія
На заміну	Угорське королівство
Час/дата припинення існування	1686
Буда у Вікісховищі

Історія

У 1520-х роках поновився тиск османських військ на кордони Угорщини. У 1526 році військо султана Сулеймана I у битві при Могачі завдало нищівної поразки королю Лайошу II, який загинув. З цього моменту починається боротьба Османів з Габсбургами за володіннями угорськими землями.

У 1541 році з метою зміцнення своєї влади в королівстві було утворено декілька еялетів. Першим серед них став пашалик у Буді, що згодом перетворився на фактичний центр османського панування в Угорщині. Після успішної військової кампанії проти Австрії у 1543—1544 роках кордони еялету розширено на захід. Спочатку охоплював майже усю Угорщину, але у 1596 році з нього виокремлено еялет Егер, а у 1600 році — Каніж.

З 1620-х років під час військових кампанії будинському паші підпорядковувалися війська еялетів Темешвара, Егер, Варад, Каніж. Внаслідок поразки у Великій турецькій війні у 1686 році було втрачено Буду, а за умовами Карловицького договору 1699 року практично увесь Будайський пашалик відійшов до Австрії. Рештки еялету приєднано до Румелійського еялету.

Поділ

У 1541 році складався з 17 санджаків: Будин, Семендіре, Ізворник, Вулчитрін, Пожега, Сірем, Могач, Секешфегервар, Сегедін, Копан, Шиклош, Печуй, Відін, Алака-Хисар, Ченад, Бечкерек, Гіпово.

У 1566 році відбулося реформування. Збереглися санджаки Будин, Семендіре, Пожега, Могач, Секешфегервар, Сірем, Сегедін, Печуй, Копан, Шиклош. Натомість додалися: Бабоска, Сігетвар, Естергом, Гатван, Філек, Сечень, Сольнок, Сімонторня, Новіград, Сексард, Веспрем.

У 1600 році після виокремлення еялетів Егер та Каніж залишилося 8 санджаків: Семендіре, Сірем, Рацкеве, Могач, Секешфегервар, Копан, Шиклош, Сечуй. У 1610 році після невдач в війні з Австрією відновлено санджак буда, ліквідовано санджаки Секешфегервар, Семендіре, Шиклош і Сечуй.

Втім вже після успіхів у 1650-х роках кількість санджаків збільшено до 9: додано Семендіре, Сімонторня, Сексард, Естергом і Печі (замість ліквідованих Рацкеве і Копан).

Паша еялету водночас був очільником Будайського санджаку. Під час військових кампаній проти Австрії та її союзників паша зазвичай очолював передові або основні загони, що діяли у західній Угорщині, Моравії та Австрії. Водночас через диван паші султани здійснювали дипломатичні стосунки зі Священною Римською імперією.

Дохід від хасси (володіння на час каденції) бейлербея становив 880 тис. акче, санджакбеїв — від 210 до 740 тис. акче. Спагіїв, що отримали тімари, нараховували 2722 особи.

Очільники

• Рамазаноглу Узун Сулейман-паша 1541–1542
• Малкоооглу Яґ'я-пашазаде 1542–1543
• Яґ'я-пашазаде Мехмед-паша 1543–1548
• Газі Касим-паша 1548–1551, вперше
• Хадим Алі-паша 1551–1553, вперше
• Тойгун-паша 1553–1556, вперше
• Хадим Алі-паша 1556–1557, вдруге
• Хачи Мехмет-паша 1557
• Газі Касим-паша 1557–1558, вдруге
• Тойгун-паша 1558–1559, вдруге
• Гузельце рустем-паша 1559–1563
• Зал Махмут-паша 1563–1564
• Іскендер-паша 1564–1565
• Яґ'я-пашазаде Арслан-паша 1565–1566
• Мустафа-паша Соколович 1566–1578
• Кара Увейс-паша 1578–1580
• Карайлікуш Алі-паша 1580–1583, вперше
• Пазен Юсуф-паша 1583–1586, вперше
• Карайлікуш Алі-паша 1586–1587, вдруге
• Пазен Юсуф-паша 1587–1588, вдруге
• Газі Ферхад-паша 1588–1590
• Софу Сінан-паша 1590–1592, вперше
• Мехмед-паша Сінанзаде 1592–1593, вперше
• Хасан-паша Соколлузаде 1593–1594
• Мехмет-паша Сінанзаде 1594–1595, вдруге
• Михаликлі Ахмет-паша 1595, вперше
• Софу Сінан-паша 1595, вдруге
• Михаликлі Ахмет-паша 1596, вдруге
• Алі Паша 1596–1597
• Михаликлі Ахмет-паша 1597–1598, втретє
• Дев Сулейман-паша 1598–1599
• Тир'які Хасан-паша 1599–1599, вперше
• Лала Мехмед-паша 1599–1600
• Тир'які Хасан-паша 1600–1601, вдруге
• Мінкаркушу Мехмед-паша 1601
• Лала Мехмед-паша 1601–1602
• Кадізаде Алі-паша 1602–1604
• Бекташ-паша 1604–1605
• Бошнак Мустафа-паша 1605
• Кадизаде Алі-паша 1605–1609, вперше
• Тир'які Хасан-паша 1609–1614, втретє
• Сефер-паша 1614–1614
• Кадизаде Алі-паша 1614–1616, вдруге
• Софу Мехмед=паша 1616–1617
• Наккаш Хасан-паша 1617–1618
• Каракаш Мехмед-паша 1618–1621
• Софу Мехмед-паша 1621
• Кенан-паша 1621–1622
• Делі Дервіш-паша 1622
• Софу Мехмед-паша 1622–1623
• Пір Мехмед-пПаша 1623
• Софу Мехмед-паша 1623–1626
• Дамат Муртаза-паша 1626–1630
• Гасан-паша 1630–1631
• Байрам-паша 1631, вперше
• Бошнак Муса-паша 1631–1634
• Сілахтар Гусейн-паша 1634–1634
• Байрам-паша 1634, вдруге
• Кафер-паша 1634–1635
• Насугпашазаде Гусейн-паша 1635–1637
• Коча Муса-паша 1637–1638, вперше
• Табаніяси Мехмед-паша 1638–1639
• Іса Мустафа-паша 1639–1640
• Сілахтар Мустафа-паша 1640–1640
• Коча Муса-паша 1640–1644, вдруге
• Мірахор Осман-паша 1644
• Делі Гусейн-паша 1644–1645
• Наккаш Мустафа-паша 1645–1646
• Муртаза-паша 1646–1647
• Хамзапашазаде Мехмед-паша 1647
• Фазлі-паша 1647, вперше
• Хамзапашазаде Мехмет Паша 1647–1648
• Сіавуш-паша 1648–1650
• Кара Мурад-паша 1650–1653
• Сарі Кенан-паша 1653–1655
• Гюргу-паша 1655–1656, вперше
• Фазлі-паша 1656, вдруге
• Гюргу-паша 1655–1658, вдруге
• Делі Гусейн-паша 1658–1658
• Гюргу-паша 1658–1659, втретє
• Сейді Ахмет-паша 1659–1660
• Бошнак Ісмаїл-паша 1660–1663
• Гюргу Кенан-паша 1663–1663
• Сарі Гусейн-паша 1663–1664
• Гюргу Мехмед-паша 1664–1666
• Керрах Касим-паша 1666–1667
• Сехраб Мехмед-паша 1667–1667
• Махмуд-паша 1667–1670
• Узун Ібрагім-паша 1670–1672, вперше
• Канпулатзаде Гусейн-паша 1672–1673
• Узун Ібрагім-паша 1673–1675, вдруге
• Суйолку Алі-паша 1675–1677
• Халіл-паша 1677–1677
• Узун Ібрагім-паша 1677–1683, втретє
• Кара Мехмед-паша 1683–1684
• Шайтан Ібрагім-паша 1684–1684
• Арнавут Абдуррахман Абді-паша 1684–1686

Джерела

• Lajos Fekete, Nagy Lajos, Budapest története a török korban (History of Budapest in Ottoman period), Budapest, Akadémia Kiadó, 1986, ISBN 963-05-4394-X.
• Gábor Ágoston e Bruce Alan Masters, Encyclopedia of the Ottoman Empire, Infobase Publishing, 2009, p. 96, ISBN 978-1-4381-1025-7.