Будівля Кременчуцької пожежної частини

Каланча (від тюркського слова kale - фортеця, кріпость)  - спостережна башта (вежа) при пожежній поліцейській частині. Застаріле значення – дозорна, оборонна башта.

Будівля Кременчуцької пожежної частини
Розташування	Україна, Кременчук
Адреса	квартал 101, вулиця Переяславська, 57/12, Кременчук, Полтавська область

Опис та розташування

Будівля 2-поверхова, Н-подібна у плані, цегляна, потинькована, пофарбована. Головний фасад, який переважно бачать пасажири міського транспорту, розташований в одному з крил будівлі на червоній лінії забудови проспекту Свободи. Асиметричний, з високою глухою аркою, увінчаний трикутним аттиком;  вхідний проріз розташований у глухій арці. Всі вікна прямокутні, з наличниками. Перший поверх декорований дощатим рустом, між поверхами горизонтальна тяга. Дах на крилі трьохсхилий, критий бляхою. Протилежне крило будівлі аналогічне. З боку вулиці Переяславської проміжок між основними крилами забудований гаражем, який завершують троє великих воріт з напівкруглими вікнами над ними. У центрі, на частині, яка поєднує два крила будівлі, вивищується чотирикутна башта, власне каланча, із зеленим чотирисхилим дашком, двома горизонтальними тягами та круглими і прямокутними вікнами. У верхній, вужчій частині башти по периметру розташований огороджений металевою решіткою балкон.

Є пам'яткою культурної спадщини^[1].

Історія

Пожежні каланчі в європейській частині Російської імперії активно почали зводитися на початку ХІХ ст., коли указом Олександра Першого  з мешканців міст була знята повинність власними силами  гасити пожежі, а натомість стали організовувати пожежні команди. Хоча добровільні пожежні товариства і групи діяли практично в усіх містах; принаймні, в Кременчуці таке товариство  і  добровільна пожежна команда точно були, про що свідчать музейні фонди та архівні документи.

Каланча, як правило, увінчувала будівлі поліцейських дільниць, при яких і діяли пожежні частини. Окрім дозорної протипожежної служби, каланчі використовувалися для сигналізації:  вивішені  шкіряні сигнальні кулі вдень або ліхтарі вночі сповіщали  умовними сигналами про місце виникнення пожежі, її розміри та про потребу допомоги від сусідньої пожежної команди.  

У великих містах Радянського Союзу пожежні каланчі зводилися до кінця 1930-х років, коли підвищення поверховості будинків та розповсюдження телефонного зв'язку зробили дозорну службу на каланчі неефективною. В невеликих містах каланчі будували і після Другої світової війни.

У 1950 році пожежна частина з високою каланчею в передгірній частині міста була зведена у Кременчуці^[2].

Ця будівля на той час була дуже актуальною, оскільки місто, оживаючи після воєнної руйнації, зростало, а телефонна служба явно не встигала за цим ростом.

Статистика Кременчука за 1951 рік:

• населення - 64 388 чол
• площа міста - 4 939 га
• протяжність вулиць - 167,5 км
• житловий фонд - 465 комунальних будинків
• відомчих будинків - 335
• будинки індивідуальної забудови - 6 064
• телефонних абонентів - 351

Статистика Кременчука за 1953 рік:

• населення - 71 038 чол
• площа міста - 4 939 га
• протяжність вулиць - 168,1 км
• житловий фонд - 474 комунальних будинків
• відомчих будинків - 366
• будинки індивідуальної забудови - 6 345
• телефонних абонентів - 415

Тому пожежна каланча, з якої відкривалася панорама всієї лівобережної частини, була цілком доречною^[3].