Буряківський Юрій Олександрович

Ю́рій Олекса́ндрович Бурякі́вський (4 червня 1914 Речиця — 18 липня 1973, Київ) — український радянський письменник, драматург; член Спілки радянських письменників України з 1947 року.

Буряківський Юрій Олександрович
Народився	22 травня (4 червня) 1914 або 1914[1]  Речиця, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	18 липня 1973(1973-07-18) або 1973[1]  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  Білоруська Народна Республіка  Білоруська Радянська Соціалістична Республіка  СРСР
Діяльність	письменник, драматург, військовий кореспондент
Галузь	творче та професійне письмоd[1], проза[1], драма[1] і журналістика[1]
Знання мов	українська[1] і російська[1]
Заклад	Комсомолець України і Комуніст
Учасник	радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	ВКП(б)[2]
Нагороди

Життєпис

Народився 22 травня [4 червня] 1914(19140604) року у місті Речиці (нині Гомельська область, Білорусь) у сім'ї службовця. 1928 року закінчив семирічну школу, 1932 року — трирічну школу фабрично-заводського навчання^[3].

Після закінчення навчання, як юний кореспондент, був направлений в київську молодіжну газету «Молодий пролетар»; з 1934 року працював у газеті «Комсомолець України» і з того часу почав виступати у пресі з нарисами і літературно-критичними статтями^[3].

З червня 1936 року у Червоній армії^[4]. Писав оповідання, які пізніше утворили книгу «Місто, не зазначене на карті»^[3]. Член ВКП(б) з 1939 року.

Після демобілізації працював у газеті «Комуніст». Як спеціальний кореспондент «Комуніста» брав участь у радянсько-фінській війні. Опублікував у журналах низку «Фінських новел»^[3].

Під час німецько-радянської війни працював в армійській газеті «За честь Батьківщини»^[4], писав нариси і оповідання^[5]. Мав військові звання старшого політрука, капітана, майора. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки (21 січня 1943; 4 жовтня 1943), медалями «За бойові заслуги» (31 серпня 1942), «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)^[4]. У 1944—1945 роках перебував на Закарпатті^[5].

Помер у Києві 18 липня 1973 року^[6].

Творчість

Писав українською і російською мовами. У творчому спадку:

• Збірка оповідань і нарисів «Ріки шумлять» (1946)^[a];
• Літературний запис розповіді Євгена Патона «Спогади Патона: Документальна повість» (1954, російською мовою)^[b];
• Збірка оповідань та нарисів «Розповіді моїх друзів» (1959);
• Збірка оповідань «На світі варто жити» (1962, російською мовою)^[c];
• Збірка оповідань «Вітри різних широт» (1964, російською мовою)^[d];
• Роман-дилогія «Не зречуся!» (книги 1–2, 1971—1974, російською мовою)^[e];

п'єси

• «Зелена ракета» (1946);
• «Юліус Фучик» (1949; у редакції 1951 року — «Прага залишається моєю»; поставлена у понад 70 театрах Радянського Союзу і десятках театрів за кордоном^[7][f]: Київським українським драматичним театром імені Івана Франка, 1950^[g]; Театром Радянської армії Одеського військового округу, 1951^[h][9], Сталінська премія, 1952^[9]; Празьким національним театром, 1951^[i]; Театром «Берлінер ансамбль», 1951^[j])^[k];
• «Дім з двома антенами» («Спрага», 1965);
• «Ніч перед чудом» (1968—1973);
• «Її перший крок» («Година пік», 1970).

Автор кіносценарію до фільму «Світ, повернутий до сонця» (1964, Українська студія хронікально-документальних фільмів)^[9].

Переклав п'єсу Самуїла Альошина «Все залишається людям»^[9].

Виноски

1. Відтворено революційну боротьбу трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення^[6].
2. Перекладений англійською, французькою, іспанською та корейською мовами^[5].
3. Про героїку німецько-радянської війни^[6].
4. Про героїку німецько-радянської війни^[6].
5. Присвячений життю Юліуса Фучика.
6. Зокрема у театрах у Будапешті, Бухаресті, Відні, Пекіні, Шанхаї та інших містах^[8].
7. Режисер Бенедикт Норд, у головні ролі — Віктор Добровольський^[9].
8. У головній ролі — Аркадій Аркадьєв^[9]
9. Режисер Я. Шкода^[9].
10. У головній ролі Ернст Буш^[9].
11. Перекладена на грузинську, татарську, латвійську, казахську та інші мови народів СРСР^[8]).