Бєляєва Раїса Андріївна

Бєляєва Раїса Андріївна (уроджена Гуріна, нар. 16 січня 1947(19470116), Харків) — український літератор, мемуарист і кінознавець. Живе в Києві.

Раїса Бєляєва
Бєляєва Раїса Андріївна
Ім'я при народженні	Раїса Гуріна
Народилася	16 січня 1947(1947-01-16) (78 років) Харків
Країна	СРСР  Україна
Національність	українка
Діяльність	література, мемуари, кінознавство
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Знання мов	російська
Мова творів	російська
Членство	Національна спілка кінематографістів України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бєляєва.

Біографія

Раїса Андріївна Бєляєва (Гуріна) народилася у 1947 році на окраїні Харкова — Холодній горі, де й пройшли роки дитинства та юності. Часто відвідувала Київ, де проживав брат:

Літо я провела в Києві, в брата-фізика, де написала перші вірші про Голосіївський ліс. рос. «Не трогайте меня, я сплю, укрыта листьями и травами…» Дієслово «сплю» невдале, але, як з'ясувалося з роками, символічно римувалось з дієсловом «живу». Мені шістнадцять років, і кожну мить сповнена щастям щастя і очікування чогось ще більш радісного[1].

У 1964-1966 роках брала участь у роботі літературної студії «БК Зв'язку і автошосдор», керівником якої був Борис Олексійович Чичибабін. Борис Чичибабін вважав Раю Гуріну найкращою і найближчою своєю ученицею. Про діяльність студії Раїса Гуріна вела нотатки в щоденнику:

«Студія Чичибабіна» — казенний зальчик місць на двісті з рядами бувалих стільців, зчеплених міцно, як в провінційному клубі («щоб не забрали»). На ламбрекені сцени транспарант, звичайно ж «Мистецтво належить народу І. Крамський». Неділя, полудень (майже по Ахматовій). За вікнами вже листопадові голі гілки. Зал майже повний. Обстановка вільна — люди заходять, слухають, читають, розмовляють, виходять. Публіка різношерста. Тридцятирічні фізики в джинсах (зовсім новий, багатьом недоступний, закордонний вид одягу), грубих светрах — самов'язка «а-ля Хемінгуей», з борідками й без, гуманітарна інтелігенція[1].

Ранні вірші поетеси були далекі від стандартів 60-х років, які спирались на творчість Маяковського, Пастернака, Мандельштама, Вознесенського^[2]. Найбільше по стилю поетики Раїса Гуріна була наближена до раннього Н. А. Заболоцького:

рос. Я не выйду в чёрный сад. Страшно-страшно холодея, В нём и дышат, и шуршат, И теряются в аллее.[2]

Раїса Гуріна

Борис Чичибабін сподівався, що Гуріна серйозно буде займатись поезією:

Мила Раю Гуріна, з тривогою і надією стежу за твоїм шляхом. Дуже хочеться вірити, що те світле, гармонійне, пушкінське, що чулося мені в твоїх перших віршах, переможе сум'яття і морок, через які ти неминуче повинна пройти. Незважаючи ні на що, треба вірити в життя, в його складну простоту, в його гармонію і сенс. Бережи в собі дівчинку, ніколи не зраджуй Поезії, будь здорова й щаслива. Борис Чичибабін[1].

Але сподівання поета були марні: спочатку Раїса припинила читати вірші, які складала, а згодом перестала їх записувати, вважаючи недосконалими, обравши шлях науки.

Закінчивши у 1971 році філологічний факультет Харківського університету та у 1983 році кінофакультет Київського інституту театрального мистецтва, стала кінознавцем, кіноредактором, автором численних статей, присвячених вітчизняної кінематографії 1970—1990-х років^[3].

Була упорядником першого в Україні (1996) анотованого наукового каталогу «Сто фільмів українського кіно», який приурочувався 100-річчю світового кінематографа в рамках проекту ЮНЕСКО «Національна кінематографічна спадщина». Бєляєва Раїса Андріївна — член Спілки кінематографістів України. В даний час проживає в Києві^[2].

Основні твори

Фрагменти з мемуарної повісті Раїса Гуріна (Бєляєва) — «IMAGO. Записки про Холодну Гору» — друкувала в харківському тижневику «Нова демократія» і в літературному журналі «©оюз Писателей» (2007). Найповніша версія спогадів опублікована в дев'ятому випуску альманаху «Рубіж» (2009). У 2010 році оповідання Раїса Гуріної (Бєляєвої) з'явилися в журналі «Kreschatik» і в літературному огляді «Зарубіжні задвірки» (Німеччина)^[4].