Бірманська кішка

Бірманська кішка

Кошеня
Походження	Бірма, Франція
Інші назви	Священна кішка Бірми, Священна Бірма
Індексація породи	SBI
Вага самців	4,5-6 кг
Вага самок	до 3 кг
Стандарти породи
FIFe	стандарт
CFA	стандарт
TICA	стандарт
ACFA/CAA	стандарт
ACF	стандарт
CCA	стандарт
Кіт свійський (Felis catus)

Історія

Походження породи пов'язують із храмами й монастирями Бірми, де, як припускають, служителі утримували кішок і вважали їх священними. Можливо, вони були виведені шляхом схрещування сіамських із двоколірними довгошерстими.

Почали розводити бірманських кішок у Франції у 20-х роках XX століття. Уперше порода була визнана в 1925 році. У 1959 році кішки цієї породи потрапили в США.

Характер

Бірманська кішка має спокійний, урівноважений і доброзичливий характер. Вона добре ладнає з людьми, включаючи дітей, а також з іншими домашніми тваринами. Не схильна до агресії, потребує емоційного контакту і легко прив’язується до господаря.

Це розумна й кмітлива порода — бірманки швидко навчаються та добре запам’ятовують звички. Вони тихі, мають м’який голос і рідко його подають, що робить їх ідеальними для спокійного домашнього середовища.

Бірманські кішки не люблять самотності, тому їм важливо мати постійний контакт з людьми або іншими тваринами.

Зовнішній вигляд

Узагальнити

Перспектива

Кішки бірманської породи мають тіло середньої величини, масивне, міцне, низько посаджене. Корпус довгий, кінцівки короткі, кремезні, міцні. Лапи округлі, великі, сильні. Голова велика, з міцним черепом, з повними, круглими щоками. Добре розвинені вилиці. Ніс короткий, але не кирпатий, без сіделка. Щелепи сильно розвинені, з виступаючим підборіддям. Вуха прямі, широко розставлені, на кінчиках трохи заокруглені. Ширина біля основи дорівнює висоті вух. Очі трохи овальні, майже круглі. Завжди рівного темно-блакитного кольору. Хвіст середній за розмірами, пухнастий, особливо на кінчику. Під час руху кішка тримає його прямо, без зламів. У положенні сидячи може згинати його, як білка.

Хутро не збивається й має шовковисту текстуру, з невеликим підшерстям, від довгої до напівдовгої (залежно від частини тіла), що трохи в'ється на животі. На морді хутро коротке, поступово подовжується до щік і досягає максимальної довжини на комірі навколо шиї, на спині й боках.

Забарвлення

Забарвлення тіла світле, нижня частина світліша, майже біла. Мітки розташовані на морді (маска), вухах, кінцівках і хвості. Маска повинна вкривати всю морду, у тому числі й щоки, і з'єднуватися з вухами доріжкою. Перехід між мітками й тлом добре виражений, контрастний, виразний. Забарвлення міток більш рівномірне. Білі «панчішки» на лапах симетричні. На передніх кінцівках вони закінчуються на рівні міжфалангових суглобів. На задніх «панчішки» з верхнього боку розташовуються, як і на передніх, з нижнього боку — підіймаються майже до скакального суглоба. Інакше їх ще називають «крагами», «шпорами».

Має гімалайське забарвлення з характерними для породи білими «панчішками». Колірні варіації породи різноманітні.

Remove ads