Вайлдер Пенфілд

Ва́йлдер Грейвс Пе́нфілд (англ. Wilder Graves Penfield; 25 січня 1891, Спокен — 5 квітня 1976, Монреаль) — канадський нейрохірург американського походження, письменник.

Вайлдер Пенфілд
англ. Wilder Graves Penfield
Народився	26 січня 1891(1891-01-26)[1][2][…]  Спокан, Вашингтон, США[3]
Помер	5 квітня 1976(1976-04-05)[1][4][…] (85 років)  Montréal-Nordd, Монреаль, Квебек, Канада  ·рак шлунка
Країна	Канада
Діяльність	хірург, нейронауковець, нейрохірург, викладач університету, невролог
Галузь	нейрохірургія
Alma mater	Принстонський університет, Мертон коледжd і Школа медицини Джонса Гопкінсаd
Науковий ступінь	докторський ступінь[5]
Науковий керівник	Чарлз Скотт Шеррінгтон, Гарві Кушинг і Otfrid Foersterd
Вчителі	Гарві Кушинг
Знання мов	англійська[6]
Заклад	Університет Макґілла
Членство	Лондонське королівське товариство, Академія наук СРСР, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Паризька медична академія, Національна академія наук США і Польська академія наук
Автограф
Нагороди	стипендія Родса (1914) honorary Fellow of the Royal College of Surgeonsd (1943) почесний доктор Університету Лаваляd (1951) Flavelle Medald (1951) doctor honoris causa from the University of Parisd (1954) Lister Medald (1960) F.N.G. Starr Awardd (1965) Otfrid Foerster Medald (1966) Канадська медична зала славиd (1994) почесний доктор Університету Оттавиd Член Американської академії мистецтв і наук ґрант Ґуґґенгайма почесний доктор Університету Макгіллаd член Лондонського королівського товариства почесний доктор Університету Британської Колумбіїd національні історичні особи Канади
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в місті Спокен, штат Вашингтон.

Навчався в Принстонському університеті. Отримав стипендію Родса і разом з тим продовжив навчання в коледжі Мертона Оксфордського університету. Там Пенфілд вивчав невропатологію під керівництвом Шеррінгтона. Після цього перевівся в Університет Джонса Гопкінса, який завершив у 1918 році й отримав диплом лікаря. Під час подорожі до Іспанії у 1924 році навчався методу нейрогістологічного дослідження у Рамон-і-Кахаля, а в Німеччині Пенфілд стажувався у нейрохірурга Отфріда Ферстера^[en] в Бреслау.

Після стажування в Гарвея Кушинга працював в неврологічному інституті у Нью-Йорку. Там Пенфілд почав проводити перші операції з метою вилікувати епілепсію. У 1921—1928 роках працював у Колумбійському університеті й водночас практикував хірургію в неврологічному інституті. У Нью-Йорку відбулось знайомство Пенфілда з Девідом Рокфеллером, який дав згоду проспонсорувати інститут для вивчення хірургічного лікування епілепсії. Але через скептичне відношення з боку колег, Пенфілд переїхав до Монреалю. 

У 1934 Пенфілд став засновником та першим директором Монреальського неврологічного інституту^[en], який було створено на гроші з фонду Рокфеллера. Упродовж 1965-1968 років він займав пост президента інституту сім'ї.

З 1960 року Пенфілд присвятив себе й літературі. Він написав автобіографічну новелу «No man Alone» і роман «Смолоскип», у якому описував життя Гіппократа. 

Іноземний член Лондонського королівського товариства, Американської академії мистецтв і наук.

Помер Пенфілд в Монреалі 5 квітня 1976 року від раку шлунка. 

Наукова діяльність

Багато часу та уваги Пенфілд приділяв хірургічному лікуванню епілепсії. Його метод лікування полягав у деструкції тих ділянок кори головного мозку, в яких відбувалась спазматична активність. Разом з електрофізіологом Гербертом Джаспером він розробив метод: під час операції на відкритому мозку проводиться електростимуляція різних його ділянок. Це давало можливість більш точно визначити епіцентр епілепсії. При цьому пацієнти були при свідомості й словесно описували відчуття. Ці дані фіксувались а потім ретельно аналізувались.

Отриману в результаті таких операцій інформацію Пенфілд використав для створення карти кори головного мозку. Він зміг узагальнити картографічно сенсорні та моторні ділянки кори мозку людини, а також вперше визначив ті частини, що відповідають за мовлення. Крім того, Пенфілд зміг з допомогою електростимуляції визначити ділянки, активація яких відбувалась разом з активацією м'язів людини а також різних органів. Для кращого розуміння пропорцій цих ділянок Пенфілд створив «Гомункулуса» (його ще називають терміном «Гомункулус Пенфілда») — скульптуру чоловічка, в якій на тілі зберігаються ті ж самі пропорції, що є в корі головного мозку. Пальці рук, губи та язик у цій скульптурі значно більші, ніж ноги та тулуб, адже на них значно більше нервових закінчень й їхня активність активізує пропорційно більшу частину кори головного мозку.

Пам'ять

• Ім'я Пенфілда занесено до залу слави канадської медицини у 1994 році.
• Його іменем назване авеню в Монреалі.
• На честь Вайлдера Пенфілда письменник Філіп Дік у своєму науково-фантастичному романі «Чи мріють андроїди про електричних овець?» назвав прилад — адаптер настрою «Пенфілд».^[7]