Вальтер Ґрайнер

Ва́льтер Ґра́йнер (нім. Walter Greiner; 29 жовтня 1935, Нойенбау^[de], Юденбах, Тюрингія, Третій Рейх — 5 жовтня 2016) — німецький фізик, що працював у галузі теоретичної ядерної фізики і фізики важких іонів, автор багатотомного курсу теоретичної фізики^[4][5][6].

Вальтер Ґрайнер
нім. Walter Greiner
Народився	29 жовтня 1935(1935-10-29)[1]  Neuenbaud, Föritztald, Зоннеберг, Тюрингія, Німеччина
Помер	6 жовтня 2016(2016-10-06) (80 років)
Країна	Німеччина
Діяльність	викладач університету, фізик-теоретик, фізик-ядерник
Alma mater	Франкфуртський університет Дармштадтський технічний університет Фрайбурзький університет
Заклад	Франкфуртський університет Мерілендський університет
Науковий ступінь	докторський ступінь[1]
Науковий керівник	Hans Marschalld[2]
Аспіранти, докторанти	Johann Rafelskid Horst Stöckerd[2] Berndt Muellerd[2] Ulrich Moseld[2] Thomas Schönenbachd[2] Marcus Bleicherd[2] Jens Konopkad[2] Steffen Bassd Сабіна Госсенфельдер Joachim Maruhnd Peter Otto Hessd
Членство	Академія корисних наук в Ерфуртіd Румунська академія Європейська академія[3]
Нагороди	Премія Лізи Мейтнерd (2008) премія Отто Гана від міста Франкфурта-на-Майні (1982) Медаль і премія Макса Борна (1974) почесний доктор Тель-Авівського університетуd honorary doctor of the University of the Witwatersrandd почесний доктор Університету Луї Пастераd (14 червня 1991) honorary doctorate from University of Nantesd (12 грудня 2000)

Життєпис

Вальтер Ґрайнер народився 29 жовтня 1935 рок у Ноєнбау^[de] (тепер у складі общини Юденбах, район Зоннеберг, Тюрингія). У 1956 році він вступив до Франкфуртського університету імені Йоганна Вольфганга Гете, де вивчав фізику та математику, а у 1958 році закінчив його, здобувши ступінь бакалавра. У 1960 році Ґрайнер отримав ступінь магістра у Дармштадтській вищій технічній школі, захистивши кваліфікаційну роботу під назвою «Плазмові реактори»^[7][8].

У 1960—1962 роках Ґрайнер працював у Фрайбурзькому університеті. Там же у 1961 році він захистив дисертацію на тему «Ядерна поляризація в мюонних атомах» (нім. Die Kernpolarisation in μ-Mesonenatomen), його науковим керівником був Ганс Маршалл^[de]. У 1962—1964 роках Ґрайнер був співробітником Університету Меріленду обіймаючи посаду асистента^[7][8]. У 1964 році Ґрайнер прийняв пропозицію очолити кафедру теоретичної фізики Франкфуртського університету, і з січня 1965 року став професором цього університету. У 1965—1995 роках він був директором Інституту теоретичної фізики Франкфуртського університету, а у 2001—2002 роках — деканом фізичного факультету. У 2003 році, разом з Вольфом Зінґером^[de], виступив співзасновником Франкфуртського інституту перспективних досліджень^[de][7][8].

Наукові здобутки

У 1960-х роках Вальтер Ґрайнер провадив дослідження, пов'язані з островами стабільності ізотопів надважких елементів, а також з кількісним описом властивостей надважких ядер. Отримані результати стали важливим внеском у фізику важких іонів, а також у роботи, пов'язані із синтезом нових елементів^[5].

Низка його робіт була присвячена розвитку квантової електродинаміки сильних та надкритичних полів. Зокрема, він досліджував спонтанний розпад електрон-позитронного вакууму у надкритичних електричних полях, надважкі квазімолекули, дельта-електронну та позитронну емісію при зіткненнях важких іонів важких іонів^[6].

Протягом останніх років життя його увага була прикута до дослідження гарячої та щільної ядерної матерії та можливого в ній фазового переходу, розширення таблиці Менделєєва у нових напрямах — дивність та антиматерія, створення щільних кластерів матерії та антиматерії^[6].

Ґрайнер був автором понад 700 статей у наукових журналах, а також низки книг. Зокрема, його 14-томний курс теоретичної фізики, що виданий німецькою мовою й перекладений іншими мова й англійською у тому числі, став класичним підручником з ядерної фізики. Понад 40 його колишніх студентів очолили кафедри чи обійняли професорські посади у наукових закладах світу^[6].

Нагороди, премії та почесні звання

• Медаль і премія Макса Борна (1974)^[9].
• Премія Отто Гана (1982)^[10].
• Почесний член Фізичного товариства імені Лоранда Етвеша^[hu] (1989)^[11].
• Почесний член Румунської академії (1992)^[12].
• Медаль Александра фон Гумбольдта^[en] (1998)^[13].
• Офіцер Ордену Академічних пальм (1999)^[13].
• Член Академії наук Катанії^[it] (2001).
• Почесний професор Цзіліньского університету^[en] (2001).
• Премія Лізи Мейтнер^[en] (2008)^[14].
• Почесний доктор Вітватерсрандського університету (1982), Пекінського університету (1990), Тель-Авівського університету (1900—1991), Університету Луї Пастера (1991), Бухарестського університету (1992), Дебреценського університету (1997), Нантського університету (2001), Національного автономного університету Мексики (2001), Санкт-Петербурзького державного університету (2002), Об'єднаного інституту ядерних досліджень (2003) та Інституту теоретичної фізики імені Н. Н. Боголюбова НАН України (2003)^[6].

Бібліографія

Курс теоретичної фізики

• Том 1: W. Greiner. Klassische Mechanik I (Kinematik und Dynamik der Punktteilchen, Relativitätstheorie), Harri Deutsch, 1974 (8-е видання — 2008).
• Том 2: W. Greiner. Klassische Mechanik II (Teilchensysteme, Lagrange-Hamiltonsche Dynamik, nichtlineare Phänomene), Harri Deutsch, 1974 (8-е видання — 2008).
• Том 2a: W. Greiner, H. Stöcker. Hydrodynamik, Harri Deutsch, 1978 (3-е видання — 1987).
• Том 3: W. Greiner. Klassische Elektrodynamik, Harri Deutsch, 1975 (7-е видання — 2008).
• Том 3a: W. Greiner, J. Rafelski. Spezielle Relativitätstheorie, Harri Deutsch, 1984 (2-е видання — 1989).
• Том 4: W. Greiner. Quantenmechanik I (Einführung), Harri Deutsch, 1975 (6-е видання — 2005).
• Том 4a: W. Greiner. Quantentheorie (Spezielle Kapitel), Harri Deutsch, 1980.
• Том 5: W. Greiner, B. Müller. Quantenmechanik II (Symmetrien), Harri Deutsch, 1979 (4-е видання — 2005).
• Том 6: W. Greiner. Relativistische Quantenmechanik (Wellengleichungen), Harri Deutsch, 1981.
• Том 7: W. Greiner, J. Rafelski. Quantenelektrodynamik, Harri Deutsch, 1984 (2-е видання — 1995).
• Том 7a: W. Greiner, J. Rafelski. Feldquantisierung, Harri Deutsch, 1993.
• Том 8: W. Greiner, B. Mueller. Eichtheorie der schwachen Wechselwirkung, Harri Deutsch, 1986 (2-е видання — 1995).
• Том 9: W. Greiner, L. Neise, H. Stöcker. Thermodynamik und Statistische Mechanik, Harri Deutsch, 1984 (2-е видання — 1993).
• Том 10: W. Greiner, A. Schäfer. Quantenchromodynamik, Harri Deutsch, 1989, ISBN 3-87144-710-2.
• Том 11: W. Greiner, J. Maruhn. Kernmodelle, Harri Deutsch, 1995.

Інші книги

• J. M. Eisenberg, W. Greiner. Nuclear theory 1: Nuclear models. Collective and single particle phenomena, North Holland, 1970.
• J. M. Eisenberg, W. Greiner. Nuclear theory 2: Excitation mechanisms of the nucleus, North Holland, 1970.
• J. M. Eisenberg, W. Greiner. Nuclear theory 3: Microscopic theory of the nucleus, North Holland, 1972.
• W. Greiner, B. Müller, J. Rafelski. Quantum Electrodynamics of strong fields: With an introduction to modern relativistic quantum mechanics, Springer, 1985, ISBN 978-3642822742.