Варвар

Ва́рвар (грец. βάρβαρος, множина βάρβαροι — «іноземці», буквально — «ті, що кажуть "бла-бла"» (βαρ-βαρ — бла-бла^[1])) — зневажливий термін, яким позначають людину, представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку^[2]. Слово «варвар» має грецьке походження, однак поняття «варвар» і «варварство» має аналоги у інших не-елліністичних світоглядних системах світу. Є таке ім'я чоловіче.^{[джерело?]}

Гуни — уособлення варварства в часи Римської Імперії.

Європа

Стародавня Греція

Термін «варвар» давньогрецького походження. Елліни вважали цивілізованими народи, які вшановують богів.^[3] А племена, що поклоняються стихіям, явищам, священним предметам, предкам, вони вважали нецивілізованими, тобто, варварами.

За іншою версією, греки так називали всіх, хто не належав до їх народності, надаючи йому відтінку зневаги.

Стародавній Рим

Римляни в тому ж сенсі вживали це словосполучення, називаючи всіх неримлян і негреків «barbari»; але, наприкінці імперії, через часті сутички з германцями, цей термін, переважно, використовувався відносно останніх.

Він настільки увійшов в життєвий обіг, що самі германці почали називати себе «barbari», що видно з їхніх юридичних пам'яток. Згодом германці й інші народи Заходу, бажаючи окреслити грубість, жорстокість і взагалі низький розвиток східних народів, називали їх тим самим ім'ям.

Як греки, так і римляни, хоч і називали більшість сусідів варварами, однак не ставили їх на якісно інший щабель розвитку, як це робили засновники марксизму у ХІХ ст. та їх послідовники.^[3]

ХІХ ст. — наш час

У ХІХ ст. це слово зробилося цілком загальним і нерідко й нині вживається в повсякденному житті, проте необхідно мати на увазі, що правильне його використання не дозволяє змішувати це словосполучення з терміном «дикі, дикуни».

Україна

В Русі з 10 століття до московських часів 18 століття дикість, некультурність або ворожість того чи іншого етносу виражалось через узагальнювальний суфікс «-ва»: «литва», «мордва», «татарва» тощо.^{[джерело?]}

Східна Азія

Китай

Докладніше: Китаєцентризм

Китайська експедиція проти «південних варварів» народу Мяо (1795).

У стародавньому Китаї існувало поняття аналогічне грецькому «варвари». Китайці уявляли собі світ Піднебесною, в центрі якого знаходилася китайська цивілізація, а довкола неї мешкали дикі племена іноземців. Останні називалися їді (夷狄) або сиї (四夷, «четвірка варварів») і класифікувалися за чотирма сторонами світу. На заході жили сіжун (西戎, «західні душогуби»), на півночі — бейді (北狄, «північні собаки»), на сході — дун'ї (東夷, «східні карлики»), а на півдні — наньмань (南蠻, «південні гадюки»). «Серединні країни» чжунго та пізніше китайська імперія вважалися втіленням культури, а іноземні країни були лише периферією, що потребувала окультурення. Іноді власні назви іноземних народів і країн складалися з ієрогліфів, що мали негативне значення. Це були знаки, що позначали тварин або містили натяк на фізичну, моральну чи соціальну неповноцінність китайських сусідів. Наприклад, гунів називали сюнну (匈奴, «полохливі раби»), чжурчженів — нюйчжень (女真, «справжні жінки»), ухуанів — вувань (烏丸, «воронячі яйця»), японців — во (倭, «карлики»), монголів — менгу (蒙古, «дурні старці»), тощо^[4].

Див. також

• Гой
• Гяур
• Китайці та варвари
• релігійна дискримінація та нетолерантність
• сегрегація
• ізоляція культурна та ізольовані цивілізації