Варіаційна пульсометрія

Варіаційна пульсометрія або математичний аналіз серцевого ритму — метод оцінки функціонального стану серцево-судинної системи, призначений для оцінки ступеня напруги механізмів регуляції системи кровообігу. Метод дозволяє оцінити ступінь напруги регуляторних механізмів серцево-судинної системи, яку науковці справедливо розглядають як основний індикатор реакції організму на комплекс зовнішніх дій. ^[1]

Загальні відомості

З метою отримання інформації, необхідної для математичного аналізу серцевого ритму (тобто для оцінки напруги регуляторних механізмів), проводиться безперервний запис ЕКГ у реципієнтів в ΙΙ стандартному відведенні протягом 2-3 хвилин. Після вимірювання величини інтервалів R-R (в мм) (не менше 100 інтервалів) складається динамічний ряд, який і піддається статистичній обробці, для цього розраховуються наступні показники:

• Мода (Мо, с) – величина довжии інтервалу R-R, яка зустрічається найчастіше;
• Амплітуда моди (АМо, %) – число інтервалів R-R, відповідних значенням Мо, яка виражена у відсотках;
• Варіаційний розмах (∆Х, с) – різниця між максимальним і мінімальним значеннями інтервалів R-R, яка характеризує діяльність автономної регуляції ритму серця;
• АМо/∆х або індекс вегетативної рівноваги (ІВР, у.о.) – співвідношення між симпатичною і парасимпатичною регуляціями серцевого ритму;

Отримані дані дають змогу розрахувати індексу напруги (ІН), який характеризує ступінь функціональної напруги регуляторних механізмів системи кровообігу:

ІН = АМо / 2 Мо • ∆Х

Згідно з отриманими кількісними значеннями ІН, виділяють такі функціональні стани системи регуляції серцевого ритму:

• Норма. Величина ІН реєструється в межах від 50 до 200.
• Переважання активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи. ІН ≥ 200.
• Переважання активності парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. ІН ≤ 50.

Див. також

• Пульсометрія
• Пульсоксиметрія