Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Тропінін Василь Андрійович
український і російський художник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Васи́ль Андрі́йович Тропі́нін (19 (30) березня 1776, с. Корпово, Новгородська губернія — 3 (15) травня 1857) — російський живописець, академік петербурзької Академії мистецтв (з 1824 року), представник класицизму; до 1823 року — кріпак.
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Народився у селі Корпово Новгородської губернії. Був кріпаком графа Антона Сергійовича Мініха (онуку знаменитого фельдмаршала), потім його зятя — Іраклія Івановича Моркова. У 1798 вступив до Петербурзької академії мистецтв, де навчався у Щукіна. У 1804 Морков, побоюючись втратити талановитого кріпака, відкликав його з академії.
«Я мало учився в Академії, але навчився в Малоросії: я там без відпочинку писав з натури, і ці мої роботи, здається, найкращі з усього до цих пір мною написаного», — писав згодом.
В Україні жив до 1823, переважно в селі Кукавка (тепер Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл). У період творчості, пов'язаний з Україною, Тропінін створив жанрову картину — «Весілля в Кукавці» (1810), портрети українських селян — «Дівчина з Поділля», «Українець», «Українка», «Молодий український селянин», «Хлопчик з топірцем», а також портрети Н. та І. Моркових (бл. 1813), портрет сина (бл. 1818).
1823 — в якості пасхального подарунка звільнений з кріпацтва на 47-му році життя (однак єдиний син Арсеній[ru] залишився в кріпацтві), оселився у Москві. У Москві зустрілися двоє талановитих українців із дуже схожими долями: художник Василь Тропінін і актор Михайло Щепкін. Обоє були кріпаками, за обох з кохання віддалися вільні жінки, у обох сини лишалися кріпаками. Розмовляли, зіставляли, за цей час Тропінін намалював тонкий, душевний портрет пані Олени Щепкіної (дочки турецького паші, матері шістьох дітей, Ангела з трояндою).[2]
1824 — отримав звання академіка за портрет Карла Леберехта.
З багаточисельних творів, наибільш видатні портрети: два його особистих портрети, імп. Миколи I (1825), Татіщева Д.[ru], Дмітрієва І.[ru], Карамзіна, Пушкіна (1827), Гоголя, Брюллова (1836), Н. Уткіна (в Третьяковській галереї Москви), Лазарєва О.[ru], кн. С. И. Гагарина та ін.
Тропінін написав портрети Пушкіна, Брюллова, Мазуриної А.(1829), Булахова П. (1823), Равича К. (1825), Самаріна Ю. (1846), полотна «Мереживниця»[ru] (1823), «Старий жебрак» (1823), «Гаптарка» (1826), «Гітарист» (1823, 1832) та ін.
Твори Тропініна зберігаються у Державній Третьяковській галереї у Москві, Національному художньому музеї України, Львівському музеї українського мистецтва, Музеї Тропініна і московських художників його часу у Москві.
Remove ads
Тропінін і Поділля
Узагальнити
Перспектива

Боячись втратити свого кріпака, роботи якого помітила імператриця, граф поспішно забирає його з Академії і у вересні 1804 року відправляє в свій український маєток — село Кукавку Кам'янець-Подільської губернії Могилівського повіту, що на Дністрі. Він доручив своєму талановитому кріпакові скласти проєкти палацу та сільської церкви, будівництво яких надалі велося під наглядом Тропініна.
До 1821 року життя і творчість Тропініна були тісно пов'язані з Україною, з Поділлям (у Кукавці художник жив у 1804—1812, 1818—1821 рр.).
Тематичний діапазон раннього (кукавського) періоду творчості Тропініна доволі широкий. Портретний живопис, який з часом став основним жанром в працях художника, тісно переплітався з живописом релігійної тематики.
Після завершення у 1806 році будівництва кукавського храму — єдиного архітектурного твору Василя Андрійовича — всі ікони, хоругви і плащаниця були написані ним. До іконостаса ввійшли його роботи «Зняття з хреста», «Бог Саваоф», «Св. Микола Чудотворець», «Св. Дмитро Солунський», «Віра, Надія, Любов та мати їх Софія». Однак до нашого часу дійшла лише одна фреска — зображення Почаївської богоматері (навпроти іконостасу, нижче купола).
У щойно освяченій церкві, на одній з перших служб, відбулося вінчання кріпака Василя Тропініна з селянською дівчиною Ганною Іванівною Катіною.
Церква колись височіла над селом своєю ошатною ротондою. Тепер вона загороджена густими кронами дерев. Зруйнована в кінці XIX ст. ротонда замінена просто банею, кам'яні фігури святих зникли, урочистий портал в огорожі зруйнований. У своєму теперішньому вигляді церква видається дуже знайомою: моноліт її трактований як пластичний об'єм з підкресленим значенням стін, що виблискують своєю білизною, вузький проріз рідко розташованих вікон без лиштв, але з характерними косими схилами виявляють товщину кам'яного масиву — всі ці риси наближують Кукавську церкву до візантійських храмових споруд.
В Україні Тропінін багато працював над створенням портретів. З великої їх кількості виділяється група робіт, де втілені типи українських селян, епізоди їх повсякденного побуту, те, що умовно можна назвати «тропінінською Україною».
Одна з найкращих ранніх робіт Тропініна — «Дівчина з Поділля». Образ відмічений особливою чистотою і святковістю, яку створює любовно переданий національний костюм. Образ подолянки пройде потім через всю творчість художника. Здається, що в ній втілилося все найкраще, що знайшов Тропінін в Україні.
Серед чоловічих портретів цього періоду привертає увагу «Портрет українця середнього віку» (або «Портрет українця»). Але є версії, що на портреті зображений Устим Кармалюк. Художник, безперечно, прагнув передати образ мужній і благородний. Саме таким і був цей народний ватажок селянського руху, що на той час охопив все Поділля. До кукавського періоду належить і одна з найкращих робіт художника «Портрет сина[ru]». Поетичний, зігрітий внутрішнім теплом щирої любові до сина, портрет є справжнім шедевром. В ньому втілена надія художника на те, що сину випаде інша доля, і він буде вільний.
Тропінін не був пейзажистом. Пейзаж у його творчості слугував своєрідним фоном, на якому розгорталось народне життя. Із завершених живописних жанрових полотен українського періоду, на жаль, збереглися лише «Весілля в Кукавці» та поодинокі пейзажі, найцікавіший з яких — «Гроза над селом».
На схилі літ Тропінін не раз казав, що саме на Поділлі по-справжньому навчився малярству.
«Я там без відпочинку писав з натури, писав зі всього і зі всіх. І ці мої роботи, здається, найкращі зі всіх, до того часу мною написаних», — згадував Тропінін.
Майстерність і талант Тропініна знаходили все більший відгук у суспільстві і все частіше серед інтелігенції йшла мова про визволення художника з кріпацтва. У травні 1823 року граф Морков під тиском суспільної думки змушений був дати уже немолодому майстру свідоцтво про звільнення з неволі. Однак поміщик відмовився продавати з рабства єдиного сина художника (який отримав свободу лише через 5 років).
Одержавши довгоочікувану волю, Тропінін вирішує офіційно приписати себе до малярського стану. В Раду Академії мистецтв разом з проханням надати звання академіка Російської Академії мистецтв Василь Андрійович подає роботи «Портрет художника Скотнікова», «Мереживниця»[ru], «Старий жебрак», за які 20 вересня 1823 року він був обраний «призначеним академіком».
Посилаючи ці твори до Петербургу, Тропінін розраховував, очевидно, що Академія, враховуючи його майстерність, обійде встановлений порядок і присвоїть йому звання академіка заочно. Та цього не сталося. Його викликали до Петербургу для написання портрета на місці. Василь Андрійович написав для Академії портрет медальєра Карла Леберехта і вже за цю роботу був офіційно визнаний академіком.
Невдовзі родина залишає Петербург і переїздить до Москви. Там, поблизу Кам'яного мосту на Лінивці, проходить подальше життя Тропініна, повністю віддане мистецтву. В Кукавку Василь Андрійович більше не повертався. Але українська тематика, навіяна споминами про Поділля, нерідко з'являлася на його полотнах ще довгий час.
Подоляни
- Українець 1820-ті
- Хлопчик з сопілкою (1810)
- Хлопчик з топірцем (1810)
- Устим Кармалюк (1820-і)
- Молодий український селянин (1821)
- Подолянка у намитці (1820)
- Подолянка (1820)
- Весілля в Кукавці (між 1818 та 1821)
- Подолянка із сливами (1848)
- Українка з Поділля (1800-ті)[4]
Remove ads
Вшанування пам'яті
У 1990 р. в селі Кукавка Вінницької обл. встановлено пам'ятник Тропініну (автор — М. Крижанівський). Починаючи з 1970-х років, тут проводяться традиційні Тропінінські свята.
Тропінін є персонажем історичного роману українського письменника часів СРСР Василя Кучера «Устим Кармалюк».
Галерея
- Портрет художника Скотнікова[ru] (1821)
- Мереживниця[ru] (1823)
- (фрагмент) Мереживниця
- Старець-жебрак (1823)
- Карл Леберехт (1824)
- Эскіз для «Сімейного портрету графів Моркових» (1815)
- Портрет сина[ru], бл. 1818
- Микола Карамзін, академік (1818)
- Микола Майков[ru] (1821)
- Самсон Суханов, петербурзький майстер по каменю (1823)
- Сергій Волконский (князь, декабрист) (1824)
- Златошвійка (1826)
- Александр Пушкін[5] (1827)
- Монах зі свічкою (1834)
- Старий солдат (1843)
- Варвара Лизогуб (1847)
- Мандрівник (1847)
- Дівчина з горнятком троянд (1850)
- Архімандрит моск. Донского монастиря Феофан (1837)
- Актор Василь Каратигін (1842)
- кн. Михаило Оболенский (1850)
- Портрет Миколи Івановича Бер[ru] і Надії Михайлівни Бер (1850)
- Микола Шишков[ru], цукропромисловець (1853)
- A.F. Mazurina (1839)
- Катерина Карзінкина[ru](1838)
- Портрет сина Арсенія[ru] за мольбертом (1820-ті)
- Портрет П.М. Васильева, бухгалтера контори московских театрів (1830-ті)
- Дмитро Воеков[7], коннозаводчик (1842)
- гр. Зубова (Суворова) (1834)
- Зубов П.М.[ru] (граф, около 1839)
- балерина Тетяна Карпакова[ru]
- письменниця Лідія Кожина
- За прошивками (1830–1840s)
Remove ads
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads