Ваханці

Ваханці (самоназва: khik, вахи, Ваханська:ښیک مردمِش, Шугнанська: Waxiēn, Таджицька:Вахониҳо, Перська:مردمان وخی) — один з памірських народів. Віруючі — мусульмани-ісмаїліти переважно нізарітського толку.

Ваханці
Ваханська дівчина вакхі, сфотографована біля села Зуд Кхун у долині Чапурсан у Гілгіт-Балтистані, Пакистан
Кількість	прибл. 100,000–120,000[1][2]
Ареал	Пакистан: 64,000 (2018)  КНР: 14,000 (2018)  Афганістан: 21,000 (2018)  Таджикистан: 20,000 (2018)
Близькі до	памірці
Мова	«khikwor zik», таджицька, російська, дарі, урду, фарсі (діалект порсі)
Релігія	Іслам (ісмаїліти)

Ваханець — провідник експедиції Т. Е. Гордона (Thomas Edward Gordon^[en]) на березі оз. Зоркул (Вікторія), намальований самим Гордоном^[3]

Територія проживання

Ваханці розселені на територіях ряду країн:

• у Горно-Бадахшанській автономної області Таджикистану у верхів'ях річок Пяндж та Памір — у Ваханській долині Ішкашимського району ГБАО;
• в Афганістані, у найсхіднішій частині (район Вахан) афганської провінції Бадахшан на лівобережжі верхнього Пянджу та Вахандар'ї (на схилах Ваханського хребта);
• у Пакистані на півночі в долинах річок Ярхун, верхній Хунзи, Ішкуман в Читралі (Північно-Західна прикордонна провінція) і в кашмірському районі Гілгіт-Балтистан;
• у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю у верхів'ях річки Яркенд та Сариколь — зокрема в префектурі Кашгар (у тому числі в Ташкурган-Таджицькому автономному повіті).

Чисельність

Загальна чисельність ваханців становить 50 — 70 тис. осіб^[4].

У Таджикистані — 11 900 осіб назвали рідною ваханську мову (за переписом 1989).^[5][6] В 21 сторіччі їх число може досягати в ГБАО 15 — 20 тис. осіб.

В Афганістані — до 13 000 осіб^[7].

У Пакистані — 10 — 40 тис. осіб.

У СУАР КНР — до 15 000 осіб з 41 000 гірських «таджиків», відзначених саме так за переписом населення 2000 у КНР (інші в СУАР КНР — сарикольці).

Мова

Розмовляють на Ваханській мові східної групи іранської гілки індоєвропейської родини мов. Також поширені таджицька, російська, дарі, урду. Практично всі говорять на бадахшанській говірці таджицької мови.

Традиційні заняття

Належать до господарсько-культурного типу осілих орних хліборобів та скотарів високогірних зон Західного Паміру, Гіндукушу, Північних Гімалаїв та Каракоруму. Ваханська родина, що проживає в одному будинку, складається зазвичай не більше ніж з 15 осіб. Дорослі займаються землеробством, випасом худоби, різними домашніми промислами та ремеслами. Діти допомагають старшим пасти худобу та збирають хмиз і послід худоби, який у висушеному вигляді йде на паливо. Доїнням худоби та обробкою молока займаються жінки. Техніка підготовки полів до зрошування аналогічна ішкашимській, основними способами були валиковий та струменево-борозновий. Питома вага скотарства в господарстві збільшувалася із збільшенням висоти розташування селищ. Як і у інших памірців, було поширене ткацтво (чоловіче заняття), ткали шерсть дрібної рогатої худоби, а з вовни кіз і яків — на вертикальних ткацьких верстатах  — смугасті безворсові килими (скотарство). На горизонтальних ткацьких верстатах ткали вовняні тканини для традиційного одягу. Чоловіки пряли шерсть кіз і яків, а жінки — шерсть овець та верблюдів.

Великого розвитку досягло жіноче ручне гончарство^[8].

Одяг

Жінки в'язали вовняні (до колін) шкарпетки з багатим кольоровим орнаментом, які надягали під чоботи на м'якій підошві. Влітку ходили у взутті типу сандалій, як шугнанці. Головні убори — у жінок велике покривало, тепер косинки, а у чоловіків — тюбетейка (круглої форми з прямою околичкою та плоским верхом). Деякі жінки також носили тюбетейки, як і ішкашимки. З 1950-х років повсюди увійшов у побут одяг сучасного міського покрою, фабричного виготовлення. У жінок — місцева середньоазійська сукня на кокетці з середньоазійського шовку, сатину, оксамиту, фабричного виготовлення вовняні в'язані кофти, светри, шкарпетки, панчохи, взуття. Вовняні халати, овчинні шуби, вовняні візерункові шкарпетки без п'ят і чоботи на м'якій підошві головним чином носять чабани^[9].

Взаємовідносини

Як і у інших памірських народів, життя кишлачної громади та співіснуючі з нею патронімії ґрунтувалася багато в чому на звичайному праві. У ваханців аж до теперішнього часу зберігається багато нерозділених сімей. І малі, і нерозділені родини входять в патронімію (тухм) та пов'язані агнатною спорідненістю. Характерна взаємна допомога у господарських роботах і при різних сімейних подіях. Велику роль грав дядько — брат матері. У роки радянської влади тривав процес асиміляції ваханців таджиками, але ваханці зберігають свою етнонаціональну самосвідомість; паралельно з 2-ї половини XX століття йде процес консолідації всіх памірських народів в одну етнічну спільність^[10].